Шведські медіа відзначили, що у травні поточного року в країні не було зафіксовано жодної смертельної стрілянини. Це вражаюча статистика для країни, де ще нещодавно постріли лунали частіше, ніж раз на день. Так, у 2022 році було зареєстровано 391 стрілянина, внаслідок якої загинула 61 особа, при населенні близько 10 мільйонів. На початок серпня цього року зафіксовано лише 48 стрілянин та 12 загиблих. У другому за величиною місті країни, Гетеборзі, майже рік не було жодного випадку стрілянини, що свідчить про значний успіх у боротьбі з бандитизмом.
Причини та масштаби злочинності
Ситуація із злочинністю була настільки критичною, що політики сусідніх країн, як-от Данії та Норвегії, вигадали вислів «шведські умови», закликаючи уникати подібного сценарію. Банди, що спочатку діяли в передмістях великих міст, поширили свою діяльність на промислові містечка та університетські центри. Насильство переросло з конфліктів між бандитськими угрупованнями до нападів на родичів. Особливо тривожним явищем стала вербування неповнолітніх. Банди активно залучали до своїх лав 12-річних дітей, пропонуючи їм гроші, одяг та житло. За оцінками поліції, близько 1700 неповнолітніх брали участь у бандитських формуваннях. У соціальних мережах з'являлися оголошення про «роботу», де підліткам обіцяли десятки тисяч крон. Самі злочинці поводилися як блогери, використовуючи псевдоніми, емодзі та співпрацюючи з реперами для створення публічного образу. Вбивства перетворилися на своєрідний «товар», який можна було замовити через телефон.
Цей «ринок» злочинних послуг привернув увагу міжнародних злочинних угруповань. Через шведські банди були здійснені напади на ізраїльське посольство в Стокгольмі та посольство Ізраїлю в Копенгагені. Також зафіксовано випадки, коли неповнолітні з грошима та під впливом банд здійснювали стрілянину по об'єктах, пов'язаних з оборонною промисловістю Ізраїлю.
Шляхи протидії та нова політика
Для подолання кризи влада вдалася до комплексних заходів. По-перше, поліція створила централізований орган для координації розслідувань, аналізу зв'язків між злочинами та виявлення замовників. Другий напрямок – дипломатичні зусилля, спрямовані на співпрацю з країнами походження підозрюваних для їх видворення. Третій напрямок – посилення правопорядку: зниження віку кримінальної відповідальності до 14 років, створення окремих в'язниць для неповнолітніх, дозвіл на прослуховування підозрюваних ще на стадії підготовки злочину, а також конфіскація майна без вироку суду у підозрюваних, які не можуть пояснити походження коштів. Водночас було посилено міграційну політику, зокрема, підвищено виплати за добровільний виїзд із країни та ускладнено процес отримання громадянства.
Однак, ці заходи викликали дискусії. Ліва опозиція критикує зниження віку кримінальної відповідальності, вважаючи це відмовою від гуманних принципів. Правозахисники застерігають про небезпеку прослуховування людей до скоєння злочину, а молодіжні організації попереджають про можливе залучення ще молодших дітей до злочинної діяльності. Аргумент про необхідність інвестицій у школи, соціальні служби та інтеграцію, а не лише в покарання, також лунає доволі переконливо, особливо на фоні великих витрат на правоохоронну систему.
Невдоволення виборців та майбутні виклики
Незважаючи на покращення ситуації з безпекою, шведський уряд стикається з невдоволенням виборців. Рівень безробіття зріс до 9%, вартість житла та кредитів висока, а медицина перебуває у кризовому стані: черги на прийоми та операції, брак медсестер. Люди, які сплачують одні з найвищих податків у Європі, не бачать відповідного рівня сервісу. Цей дисонанс між досягненнями в одній сфері та проблемами в інших призводить до втрати довіри. Виборці, які раніше були готові терпіти жорсткі заходи задля безпеки, тепер звертають увагу на економічні проблеми та втому від політики. Цей феномен, відомий як «втома від облич», коли після тривалого перебування при владі однієї команди з'являється бажання її змінити, також грає на руку опозиції. Права коаліція, хоч і досягла успіхів у боротьбі зі злочинністю, ймовірно, заплатить за це втратою влади або мінімальною перевагою на виборах. Це свідчить про те, що виборець сприймає безпеку як базову послугу, а не як подвиг, і вимагає вирішення інших нагальних проблем.
Поточна ситуація в Швеції, де злочинність вдалося значно скоротити, але ціною цього стали певні принципи та суспільне невдоволення, має важливі уроки для інших країн. Вона демонструє, що держава здатна змінити безнадійну ситуацію, але для цього потрібен системний підхід, а не лише боротьба з симптомами. Також важливим висновком є те, що повернення норми, хоч і є досягненням, часто не отримує подяки від виборця, особливо коли наявні інші проблеми. Це вкотре підкреслює складність політичного управління та людську природу, яка швидко звикає до позитивних змін, але гостро реагує на поточні труднощі. Водночас, цей досвід показує, що західні демократії не є безсилими у боротьбі з серйозними викликами, але ціна за успіх може бути високою, зокрема, у вигляді втрати влади.