Якби не було Революції, то сьогодні ми б жили у тій самі державі, тільки з іншими прізвищами президента, прем’єра і урядовців. Соціологи вже вивчали це питання і всі доходять висновку: ніщо не вказувало на революцію. Вона взялася нізвідки. Країна, будьмо чесні, погодилася на Януковича – якби не побиття студентів. Навіть ті, хто пережив ту страшну ніч, вважають її алогічною.
Якби не було Революції, ми все одно були би приречені на Росію. У день Вільнюського саміту, коли Янукович не підписав євроасоціацію, ми потрапили в пащу змії. Колись на дискавері-каналі я побачив, як гігантський пітон поглинає антилопу: він ніби нанизує своє тіло на бездиханну жертву, поглинає її, а потім лежить тижнями на сонці. Так і Україну вже тоді почав поглинати гігантський пітон зі Сходу. Звісно, тоді відпала би потреба в війні, в анексії Криму – але по факту сфера Росії розповсюдилася би на всю країну. Теперішня війна – це розплата за виривання з русского міра, і воно почалося з моменту Революції, яка у своїй суті була антиросійською.
Якби всього цього не було – країна б номінально продожувала бути унітарною. Унітарність України дуже вигідна Кремлю. Це тепер, коли треба взяти не всю країну, а лише її шматок – Путін пропонує різні варіанти децентралізації. А при Януковичі Путін наполягав би на єдиності і неподільності України. Ми були би цілою планетою в сонячній системі Росії. Рускій мір поглинув би нас остаточно: телебачення, серіали, естрада, книги, глорифікація спільної пам’яті, яка навіть досі є спільною для пів-України. Стояли б леніни і косіори. Шкільні програми були б уніфіковані з радянською системою координат. Однак – російська мова не мала б такого поштовху, як зараз. Тепер вона рівномірно розмазана по всій країні, як масло по хлібу – і виявилося, що ми переважно російськомовна держава. Революція легітимізувала таке поняття, як російськомовний патріот. У цьому – підступність російської мови. Нас чекає двомовність і утиски української.
Якби не було Майдану, країна далі жила б з Януковичем і його російським вектором, проклинаючи всіх і вся, але терплячи. Без Майдану українське суспільство поволі атомізувалося б: кожен утікав би у своє приватне життя, в заробляння грошей. Держава Януковича жила би своїм життя. Для Європи ми були б набагато вигіднішим буфером від Росії, ніж зараз, оскільки зараз європейці нехотячи зіткнулися з Путіним лоб-у-лоб. Почалось би загнивання. Майдан вивільнив усі страхи не перед Януковичем, а перед страхом розчинитися в Росії. Він був потрібен.
Питання не стоїть, перемогла Революція чи програла, - питання стоїть по-іншому: чи хотіли б ми жити у мирній клітці. Половина України, якби не Майдан другої половини, хотіла б. І змогла б. Ця всеядна половина зараз, на другий рік після Революції, перехоплює ініціативу. В її навушниках співає Лєпс і Шуфутинський, її діти виростають на казках Пушкіна, їхньою рідною мовою є мова Кіріла, їхньою церквою є Московський Патріархат, її партією є Опозиційний блок, її рідною пам’яттю є День Перемоги над фашистами.
Революція змінила нас і зміцнила їх. Правила реваншу й реакції ще ніхто не відміняв. Про Януковича треба забути раз і назавжди. Натомість треба думати про мільйони маленьких януковичів, які зараз ненавидять Україну за її безпросвітну абсурдність. Дуже багато марних жертв, задуже багато. Люди погинули від куль, і це викликає злість, а не аналіз чому так сталось. Ми зробили великий стрибок на 25 років назад, у рік заснування своєї держави. Зараз ми наново засновуємо її, в нових кордонах, з новим населенням, з новими мріями. Тільки заради цього варто було пережити все найважче.