1. Втрату Криму я прийняв із полегшенням – нарешті відпала п’ята колона, яка всі ці роки практикувала відкриту українофобію і в парламент давала як не колєсніченка, то миримського й інших фріків. Мене влаштовує, що бабульки, які все життя молилися на росію і путіна, нарешті втратили укр.паспорт і всі права, пов’язані з цим. За ці 3 роки моє ставлення не помінялося. Я далі проти імовірного повернення ватного Криму до складу України. Тому що
2. не існує жодного способу прихилити цих людей до України. І ми це чудово знаємо. Для повного щастя нам ще бракує 2 млн агресивної вати, якій ми запропонуємо долар по 30, тотальну корупцію, всі наші «слава нації, смерть ворогам» і ціни на газ. А я вважаю, що не потрібно нікого нікуди прихиляти. Немає сенсу марити територією, яка сама захотіла в ширіньку до путіна. Втрата Криму – це справедлива розплата України за свою бездіяльність упродовж 23 років. На жаль.
3. От як ми собі уявляємо повернення Криму? Завтра прийдуть війська НАТО, проженуть росіян – і кримський народ одягне вишиванки на знак солідарності з Галичиною? Чи, може, путін великодушно віддарує Крим назад? Чи з завтрашнього дня кримчани палко полюблять хунту й солов’їну мову? Чи, може, ми ліквідуємо автономію і в Кримську область, де понад 60% росіян, пошлемо Ірину Фаріон з лекціями «Мова як віднова»?
4. Усі, хто виступають за Кримнаш, повинні зрозуміти одну річ. Ви хочете урівняти в громадянських правах маму нашого героя АТО – і бабушку, яка палила укр.прапор. Треба бути повним ідіотом-мазохістом, аби урівняти в правах героя і зрадника.
5. Якщо Україна хоче мати у своєму складі Крим – вона має визнати російську мову як єдину на цієї території. Укр.мови в Криму не буде вже ніколи. А російський флот буде завжди, тому ще це геополітика. Крім того, чесніше буде визнати, що всі проукраїнські сили вже виїхали звідти (хто міг) і не планують свого повернення в гетто. Усі українські норми (державна мова, вшанування визвольної боротьби, вступ в ЄС тощо) не можуть бути зреалізовані в Криму. Питання: чи потрібен Україні проросійський Крим?
6. Перестаньте загравати з кримськими татарами. Україна зрадила киримли – єдину проукраїнську силу в Криму. Їх здали на поталу ворогу. Зрештою, Україна кинула напризволяще всіх, хто виступав за неї в Криму. Це гірка правда. Давати киримли прихисток на материковій Україні і публічно любити їх у статусі біженців – це одне, а от дати їм можливість заснувати свій орган самоуправління (про свою національну державу на своїй історичній землі я взагалі мовчу) – це зовсім інше.
7. Крим утрачено. З цим треба змиритися і не робити з цього трагедії. Особисто я – за повну блокаду Криму. І за візовий режим із сусідньою державою. А якщо й вертати Крим (у мріях своїх) - то лише через референдум. Але цього разу – всеукраїнський. Чому би українців не спитати: чи потрібен вам проросійський ватний Крим? Чи готові ви видати українські паспорти усім, хто голосував на референдумі проти України? Чи готові ви в парламенті України побачити законно обраного в Криму колєсніченка і аксьонова?
8. Україну руйнує поєднання непоєднуваного. Ми в один державницький проект насильно залучали і людей ідейних, і людей, які в гробу бачили Україну. Хочете Крим назад – готуйтеся до перманентного Антимайдану та претензій «ну що, домайданились?». Кримнаш - це в один кошик скинути гнилі й сочисті овочі у сподіванні на те, що закони природи почнуть діяти навпаки.