Бюрократична тяганина щодня вбиває пацієнтів у черзі

Блоги

21.07.2017 12:22

Юрий Андреев, «Цензор.НЕТ»

Блоги

​За ці дні так багато всього накипіло всередині. Бувають моменти, коли думаєш, що нерви не витримають.

Хочеться кричати від несправедливості, від безпорадності та власного безсилля щось змінити. Це не зради пост, це просто так, щоб кожен зрозумів, чому ми робимо те, що робимо...

1. Про закиди про те, що ми проти реформи медицини.

Через абсурдну систему охорони здоров'я, яка дісталася українцям у спадок, через тотальну корупцію у медичних вузах та у кожній державній та комунальній лікарні, через політичні розборки вищих ешелонів влади - через все це страждаємо саме ми, прості люди. І саме через це сьогодні помирають важкохворі. Бо у нас настільки все заполітизовано, що навіть не можуть назвати хоч одну дійсно вагому причину, чому в Україні не роблять ТКМ! А саме пацієнти із захворюваннями кісткового мозку - це чи не половина людей у "черзі смерті".

Саме тому ми - за зміни. За реформи. Ми за те, щоб кожен українець мав шанс на порятунок. Ми за те, щоб лікарі не відчували себе безкарними за помилки. Ми за те, щоб лікар отримував хорошу зарплату і не заглядав у гаманець пацієнтів. Нам байдуже, чиє прізвище стоятиме під дійсно дієвим та ефективним законом, адже якщо його не будуть виконувати «на місцях», то взагалі немає сенсу всіх цих баталій.

2. Про те, що лікування за кордоном не має оплачуватись із податків українців.

Є думка, і вона не поодинока, що то проблема особисто кожного пацієнта, за які кошти лікуватися. Особливо, що стосується лікування за кордоном. Адже люди вважають, що витрачати кошти платників податків на операцію дитини за кордоном - марна трата ресурсів. Те саме стосується закупівлі хіміотерапії за державний кошт.

Знаєте, онкологія - це не щось далеке, з власного досвіду скажу. Ви ніколи, чуєте, ніколи не будете готові до того, що в один прекрасний день вам, або вашим рідним діагностують рак. І тоді, якщо таке трапляється, ви маєте молити Бога, щоб хімія допомогла. Бо чи ж винна дитина чи звичайний українець, що за всі роки незалежності ніхто з тих, хто був при владі, не спромігся впровадити ТКМ в Україні? Чи ж винні звичайні люди, що держава ніколи не вкладала кошти в науку, розвиток медицини? І чи кожен з тих, хто проти оплати лікування за податки українців, завтра зможе викласти з власної кишені мінімум два мільйони гривень на операцію? Думаю, що не кожен. Ніхто з нас від того не застрахований.

А ще, якщо вже говорити про наші податки. Якби я могла обирати, я б краще свої податки використала для оплати лікування важкохворих, ніж на утримання в'язнів: вбивць, маніяків, аферистів...ніж на утримання Маріїнського палацу, який роками ремонтують і так нічого й досі не відремонтували, ніж оплачувати автівки з водіями високопосадовцям (нехай би на велосипеді їздили)…

3. Коли змінять систему?

Зараз, щоб отримати гарантоване державою право на лікування за кордоном коштом бюджету України, потрібно пройти тернистий шлях. Він починається ще на етапі збору документів, що мають обгрутнувати, чому саме тобі держава має оплатити лікування. У законодавстві зазначено, що всім має займатися медичний заклад, обласний департамент охорони здоров'я та спеціальна комісія МОЗ. Проте по-факту все лягає на плечі самих хворих та їхніх родичів.

До того ж, у список ви потрапляєте тільки тоді, коли організм вже виснажений хіміотерапіями. На останньому подиху, якщо пощастить, ви опиняєтесь на лікарняному ліжку за кордоном. Але всі тамтешні спеціалісти, як один, заявляють, що наші хворі приїжджають надто пізно. Де ж статистика МОЗу, скільки людей після всього цього пекла повертаються в Україну, скільки з них щасливо живуть повноцінним життям? Нещодавно продивилась на сайті одного благодійного фонду інформацію про тих підопічних, які, на жаль, померли. Так от значна частина пацієнтів померла через рік ПІСЛЯ трансплантації кісткового мозку. Це говорить або про погану лікарню, або ж про слабкий організм, виснажений хіміями і доведений до такого стану, що навіть кістковий мозок не приживається.

Можливо варто змінити підхід до включення в чергу на закордонне лікування та оплату таких операцій? Я вже мовчу про те, що вже давно пора у нашій країні проводити ТКМ. Наші сусіди поляки ці операції проводять з 1984 року! Білоруси теж давно вже рятують і своїх громадян, і наших українців, впровадивши трансплантологію. І всі ці реєстри донорів, спеціальні стерильні бокси, обладнання, реагенти - це все не щось, що потрібно придумати. Це все те, що можна вже завтра купити, встановити і використовувати. Питання компетентності лікарів теж вирішується. Прохідний бал для вступу на медичну спеціальність вже підвищили. Стажування наших лікарів за кордоном - теж не питання. Багато спеціалістів зі світовим ім'ям готові приїхати в Україну, показати нашим лікарям, як робляться такі операції. Тож є лише одна причина - небажання самої держави робити такі операції. Чому? Спитайте краще у тих, хто сидить у владних кабінетах. І не ведіться на «немає донорів, немає приміщень». Просто немає бажання, от і все.

Якщо ж повертатися до лікування за кордоном, не розумію, чому кошти на пацієнтів виділяться «по факту». Є статистика, скільки в середньому людей потребуватиме трансплантацій від неродинних донорів. Відома середня вартість операцій. Чому кошти на програму «Лікування за кордоном» не можуть виділити у повному обсязі в січні місяці? Адже повертаємось до того, що пацієнти з хворобами кісткового мозку не можуть чекати, поки МОЗ збере у черзі людей 100, поки попросить у Кабміну і ВР грошей, поки депутати проголосують за виділення коштів, поки підпише ці зміни до закону ВР, Президент, поки Кабмін видасть всі доручення і поки Мінфін перерахує кошти на рахунки МОЗ. Ця бюрократична тяганина щодня вбиває пацієнтів у черзі! Для подібних програм завжди має бути виділений бюджет, із запасом, щоб діти і дорослі не помирали в очікуванні чийогось підпису!

Ну і наостанок. Так, ми ще й досі чекаємо….Чекаємо поки підпишеться закон, поки він пройде через всю цю бюрократичну процедуру. А тим часом….тим часом у черзі на лікування за кордон помер дворічний хлопчик…