Фейсбук підкинув мій текст річної давності. Минув рік, а я ще більше утвердився в цій думці: коли вороги жовчно обзивають Україну недо-державою – нас трясе від обурення. Але ж вони праві. І ми це знаємо.
Ми давно вже пристосувалися до недо-держави, де відсутні цілі інституції. Вибіркове правосуддя та фількограмотність законів. На кожних виборах ми визнаємо, що керувати нами можуть або мільйонери, або пройдисвіти. Партії існувати можуть тільки на гроші олігархів, а не на членські внески. Безкоштовна медицина небезпечна для життя. Правоохоронці я джерелом найбільшої небезпеки. Територія зазнала суттєвих втрат, і зараз немає юрисдикції від Сяну до Дону. Державна мова домінує лише на половині земель. Немає історичної пам’яті, прийнятної для всіх регіонів. Держава Україна зараз - це централізований бюджет і м.Київ як адміністративний центр прийняття рішень. Усе інше – розмите, непрацююче, розграбоване, саботоване.
В нас не буде повноцінної держави, допоки ми не погодимося, що держава – це простір, а не територія. Де закінчується український ПРОСТІР? Не кордон, не шлагбаум, не вівчарки – а простір, український простір. Ми уникаємо відповіді, бо не мислимо категоріями простору, тому що ніколи його не створювали і не поширювали в межах своїх кордонів. Тепер ми маємо цілком логічну дисгармонію кордонів і простору.
І тут є позитив. У нас з’явився шанс перезаснувати наново Державу. Тому що корумпована й геноцидна система не підлягає ні ремонту, ні реформам. Ніхто не говорить, що нам не потрібна держава як така - нам не потрібна ТАКА держава (це я уточнюю для ненормальних, які люблять висмикувати з контексту). Нам потрібна справжня, а не недо-.
Коли будували єгипетські піраміди чи інші древні мегабуди – тіла померлих робітників замуровували прямо в об’єкт. Самі того не усвідомлюючи, ми пробуємо перезаснувати Державу Україна, в якій територія буде бодай трохи співпадати з простором. Тут дискутувати можна до посиніння, але лінія АТО (мінус Крим і мінус ОРДЛО) вперше за всі роки державності маркує реальний український простір. Якщо поміняти ракурс і все, що з нами відбувається в ці роки, сприйняти як історичний шанс - то все починає грати іншими барвами. Для цього треба лишень зняти рожеві окуляри.