Хіт-парад усіх цих "артистичних президентів" мене аніскільки не дивує. Вакарчук, Зеленський, Іво Бобул, Винник – я за те, аби цей хіт-парад політичного безумства продовжувався лише з однією метою: якщо вже й доведеться українському народові розписатися у своїй державотворчій імпотенції, то бодай би красиво.
Політикум стрімко обнуляється. Політика як ремесло безповоротно дискредитовується. Ще мислячі залишки народу безбожно тролять усе, що пов’язане з владою, і стібаються з нього. Для цього є більше підстав, ніж треба. Ми спостерігаємо профанацію не окремих політичних персон – а цілого політичного класу як такого. Це повний дефолт, тільки в галузі політики. В принципі це добре. Однак тут криється підступний диявол. Було би краще, якби Вакарчук, Зеленський, Іво Бобул чи Винник реалізовували суспільне замовлення на тролинг політиків. А тут усе гірше: Вакарчук та Зеленський є креатурами самої системи, які виконуватимуть технічну функцію за круглу суму. Їх свідомо засувають у політичну площину в якості каналізації, через яку спустяться голоси альтернативної частини виборців, яких уже нудить від традиційної обойми політиканів.
Вакарчук і більшою мірою Зеленський – це свідома насмішка олігархату над своїм народом. Сидить собі Коломойський на Женевському озері і думає: "А давайте-но прикольнемося, і мій домашній паяц набере відсотків 8. Побавимось?". У сильних світу сього – свої розваги. Мене це аніяк не доймає, тому що я виступаю за чимскоріший крах системи, за її чимскоріший обвал. Всі ці балотування артистів і гумористів я б розцінював як ще один стрибок у напрямку дна. На місці креативного сегменту суспільства я би підхопив естафету і розгорнув би цілу кампанію з пропагандою противсіхства. Я переконаний, що противсіхи – це найрозумніші і найчесніші люди в цій країні, позаяк вони апріорі не сприймають наш політикум і вимагають його повної заміни, а не перетасовки карт.
Остання надія України – це противсіхи. Вони єдині вимагають появи кардинально нової еліти, а не перефарбування старої. Основна інтрига на грядущих виборах полягає саме в тому, чи включаться противсіхи у процес і чи матимуть вони свою креатуру. Зеленський – із ним усе зрозуміло: це прикольний проект Женевського озера. А от Вакарчук має політичне майбутнє лише тоді, коли оголосить себе противсіхом. Коли він не буде загравати з чинними політиками, а позиціонуватиме себе як категоричну альтернативу. Якщо цього не буде – то весь цей хіт-парад артистів перетвориться в бутафорне розтягування вимогливої частини електорату, аби дорога розчистилася для старих динозаврів.