Таємниці миттєвості в живописах Оксани Попінової

Блоги

10.06.2022 10:00

Наталія Сухоліт, джерело: «Facenews»

Блоги

Творчість, витоки та історія життєвого шляху київської мисткині Оксани Попінової незмінно пов’язані із традиціями відомої живописної династії

Творчість, витоки та історія життєвого шляху київської мисткині Оксани Попінової незмінно пов’язані із традиціями відомої династії живописців, яка бере свій початок від знаних корифеїв українського живопису Галини Зорі, Петра Сльоти та дістала своє продовження у творчості дітей, онуків та правнуків. Ювілейний рік художниці виявився непростим для України, і коли ми зустрілися з Оксаною, то розмова торкнулася не тільки родини та творчих пошуків художниці. Життя довело, що найголовнішими складниками натхнення є чисте небо над головою та віра в перемогу добра, світле майбутнє і те, що насправді тримає людину на цій землі, робить життя натхненним і прекрасним, що повертає сенси та значення, – все, для чого людина народжується і з чим йде по життю.

Читайте также: Золотая птица счастья Марии Примаченко

Нова весна. 90х110. Полотно, олія. 2020

«Я весь час думаю про те, що ще не встигла, але хотіла б. Мрію, аби війна швидше скінчилася, і переконана, що тепер до самої смерті буду думати і казати так, як колись казала моя бабуся (відома художниця Галина Зоря): «Аби тільки не було війни», – розповідає Оксана Попінова.

Під сяйвом зірки. 85х85. Полотно, олія, поталь. 2021

Світоглядність художниці – у гармонізації простору та оточення. На полотнах вона створює власний ідеальний світ, у якому, на перший погляд, постаті відсторонені, беземоційні, а середовище, у якому вони перебувають, застигле. Але перше враження минає і потроху приходить розуміння, що в красивих, натхненних неоренесансних постатях та пейзажах приховані почуття, думки та миттєвості, вихоплені авторкою із життя, що «передають відчуття глибинного щастя, яке ще можна назвати раєм на землі. Такі стани відкриваються мені іноді, неочікувано, під час сходу чи заходу сонця або у вигляді дивного внутрішнього, ні з чим непорівнянного стану, який може виникнути літнім вечором, із його незрівнянними пахощами квітучих дерев, тихими звуками, дивними запахами».

«Ой, у лузі, червона калина». 100х70. Полотно, олія, поталь. 2022

Оксана Попінова народилася на початку червня, і тоді, багато років тому, у повітрі так само, як і тепер, розчинялися пахощі найрізноманітнішого зілля та квітів, а простір був сповнений життєдайними флюїдами щастя та натхнення. Витоки Оксани Попінової – зокрема і в талантах її великої мистецької родини, якій можна присвятити окремий матеріал. Але на деяких моментах хочеться зупинитися окремо. Батько мисткині – заслужений художник України Микола Олександович Попінов працював у галузі плаката та монументально-декоративного мистецтва: «Його творчість вирізнялася глибоким символізмом та яскравою образністю. Свої роботи він створював довго, ретельно виношуючи задум, а потім доводив ідею до завершення максимально чітко і, я б так визначила, з дотриманням чіткого стилю, у якому не було нічого зайвого. Своїм прикладом намагався передати ці якості і мені». Мати – відома художниця Оксана Сльота – найперший і найкращий друг мисткині, була для неї прикладом, доленосною зіркою та прихистком душі та серця: «Коли я була маленькою, то не ходила до дитячого садочка, постійно перебувала з мамою в майстерні та спостерігала, як вона працює. Я знаю, як звучить удар пензля об полотно, коли живописець повністю віддається творчому процесу, коли для нього перестає існувати навколишній світ і залишається тільки світ його образів та уявлень. Саме тому вибору професії для мене не існувало. Я завжди, з найніжнішого віку хотіла бути як мама – живописцем і малювати так само, як вона». І бажання художниці вилилися в невпинний шлях до здійснення мрій та прагнень».

Оксана Слєта та Микола Попінов. 1976

Оксана Попінова пригадує, як батьки дбайливо ставилися до перших її малюнків, зберігаючи кожен з них. А малювала вона з 2 років дуже багато. Єдина проблема, яка існувала в той час, – постійний брак паперу. Тоді в спілчанському Будинку художників для дітей митців влаштовувались виставки і робилися подарунки для всіх без винятку учасників – дефіцитні матеріали у вигляді німецького паперу та професійної акварелі. Оксана розповідає, що виставлятися почала з 6 років і завжди дуже хвилювалася. А ще були творчі осередки, які існують донині в Седневі та Очакові, куди мама їздила з дочкою у складі творчих груп. Оксана пригадує, як відрізнялися запахи в графічних та живописних майстернях, як гостро вона їх відчувала і яким колосальним був той пласт життя – з неймовірними враженнями, новими знайомствами та гарячим бажанням увійти до кола дорослих митців на рівних у майбутньому.

Оксана Попінова із мамою

Ще один осередок дитинства художниці – Остер, де бабуся і дідусь (Галина Зоря і Петро Сльота) мали дачу. «Ми зростали у чудовій місцині на берегах романтичної Десни, в оточенні розкішної природи. У нас було все для щасливого дитинства. Пригадую, як ми їхали туди з Києва на «Ракеті» – і це була справжня велика подорож! Пропливали повз мальовничі береги із численними маленькими човниками, наметами і страшенно раділи, адже починалося довге літо повної свободи без тотального контролю та обмежень».

Оксана Попінова. 1986

Становлення та перші творчі кроки Оксани Попінової відбулися в стінах Республіканської художньої школи і продовжилися в Академії. Молода художниця весь час спостерігала і навчалася в народних художників України, визнаних метрів живопису Василя Гуріна, Василя Забашти, Віри Баринової-Кулеби, заслуженого художника України Анатолія Зорка, заслуженої діячки мистецтв України Валентини Виродової-Готьє: «Ми бачили в них корифеїв, фактично небожителів. І мали щасливу можливість спілкування, від чого я була в захваті. Мені дуже подобалось навчатися в стінах НАОМА, я любила кожен курс, кожен семестр та перегляд. Адже те спілкування, яким був насичений простір академії, було вкрай важливим для становлення, закладало потужні креативні механізми, які й досі працюють у мені. І, сподіваюся, не зупиняться ніколи».

Серія «Грані Всесвіту». Літо. 110х90. Полотно, олія. 2020

Атмосфера творчої родини, у якій виховувалась і зростала Оксана Попінова, була напрочуд демократичною – молодих художників не навертали до того чи іншого стилю, а лише делікатно підштовхували до пошуку власного обличчя. Дід, заслужений художник України Петро Сльота, у певний момент спрямував своїх дітей Оксану, Ольгу та прийомного сину Миколу Шевченка на власний самостійний шлях, і життя довело доцільність його вчинку. Молоді художниці змогли віднайти себе і в майбутньому почали робити такі самі кроки щодо власних дітей. Той посил, який дав батько, став сімейною традицією і продовжується в кожному поколінні.

Єдність. 180х100. Полотно. олія, поталь. 2019

Оксана Попінова вважає, що на перші серйозні кроки в мистецтві вплинула мати, але, окрім неї, неабиякий вплив мала народна художниця України Тетяна Яблонська. І не тільки її переконання та бачення, сама вже постать відомої художниці була магнетичною, а кожне слово ставало беззаперечним, претендуючи на абсолютну істину. До Яблонської прислухалися, дістати її пораду вважалося великим щастям. Оксана пригадує, як Тетяна Нилівна вчила Оксану Сльоту ніколи не полишати займатися живописом, незважаючи на складнощі, які очікуються на творчому шляху жінки-мисткині. Оксана запам’ятала ці слова і навіть тепер, у складні часи суспільства, не полишає малювати, покладаючись тільки на силу на міць живопису, який за певних обставин також стає потужною зброєю.

Діти вогню. 25х30. Полотно, олія, поталь. 2019

Сьогодні творчість Оксани Попінової являє собою яскраву сторінку на ниві сучасного образотворчого мистецтва України. Вона – знана й улюблена багатьма художниця. Її добре знають поціновувачі живопису, про неї пишуть статті, вона має учнів та послідовників, викладає в Інституті мистецтв Університету Бориса Грінченка. «Оксані притаманні чудовий сплав стильності і чуттєвості, досконала техніка в передачі найбільш складних, найбільш піднесених і фантастичних емоційних станів. Те, що зображує Оксана, нагадує радше загадкову алегорію. Нейтральні стани стрункої дівочої постаті в естетизованому природному оточенні мають вигляд виняткового поетичного настрою, уособлення музики і високих віршів… Зображені постаті прекрасні, як у мистецтві Кватроченто, як образи Перуджіно чи Рафаеля, а стишена природа довкілля, як і вони, у гармонійній, мрійливій задумливості» (Дмитро Корсунь).

На кордоні з весною. 55х70. Полотно, олія. 2020

Художниця любить постать у пейзажі. Із цих творів складається значна частина її творчого доробку, адже саме так мисткиня відтворює ті ідеї, які хвилюють і надихають. Жіночий образ у різних іпостасях піднімається до небачених висот, набуваючи дуже тонкого, мелодійного звучання. Жіночий образ допомагає Оксані висловлювати свої думки про життя та долю, складнощі та гармонію. Через образи художниця тримає зв’язок зі світом, вони допомагають в усвідомленні самої себе в системі життєвих координат, дарують відчуття філософського простору. У живописах не віднайти драматизму, адже художниця не прагне загострювати проблеми – вона відмітає їх, наголошуючи на тому, що людина народжена для краси, гармонії. Її роботи сповнені роздумів про ідеальний світ, якого не існує, але яким він може стати. «Маю бажання-мету засобами образотворчості відтворити такі таємниці миттєвості з їхнім значенням та загадковістю, які роблять світ кращим – чистішим та прекраснішим».

Мальви. 100х40. Полотно, олія, поталь. 2019

Роботам Оксани Попінової завжди притаманний невтомний та постійний пошук. Художниця віддає перевагу не простому зображенню побаченого, а привносить в картину ті миттєвості та почуття ситуацій, які оточують нас повсякчас. «У живописі потрібно відтворити невидиме, але реально суще, розчинене в просторі, почуття. Постаті та сюжети лише допомагають у цьому, вони є видимою частиною “айсберга”. Своє творче завдання вбачаю саме в тому, аби знаходити і передавати на картинах ці дивовижно-унікальні емоційні стани, які трапляються, наприклад, при спогляданні заходу сонця і яких у світі надзвичайно багато. Головне – мати бажання і сили це побачити, почути, не забути. І я дуже люблю, коли глядач відчуває те саме, що і я. Коли він, поринаючи у простір живописного полотна, несподівано починає «читати» його містично-загадковий простір та історію, яку я розповідаю світу».

Сонце півдня. 100х100. Полотно, олія, поталь. 2019

Читайте также: Наталія Кохаль: «Поштова марка презентує країну у світі»