Російська Федерація переживає поглиблення паливної кризи, спричиненої масованими українськими ударами по її нафтопереробній інфраструктурі. Аналітик нафтогазової галузі Михайло Крутіхін зазначає, що ці атаки вивели з ладу близько 60% потужностей з виробництва високоякісного бензину та близько 40% потужностей з виробництва дизельного палива. Це призвело до дефіциту преміальних сортів бензину, таких як 95-й та 98-й, і поставило під загрозу стабільність постачання інших видів пального.
Аналітик критично оцінює ідею будівництва міні-НПЗ, запропоновану російською владою, порівнюючи її з китайським «великим стрибком» часів Мао Цзедуна, який призвів до масового голоду. Крутіхін вважає такі кустарні виробництва неефективними, екологічно шкідливими та здатними виробляти лише низькоякісний продукт. Історично такі підпільні нафтопереробні підприємства існували в Росії, але були невеликими та не впливали суттєво на загальний ринок.
Читайте також: Безпілотники та роботи: як українські військові здобувають перевагу над агресором
Знищення переробних потужностей та їх наслідки
Українські удари були спрямовані на ключові установки для виробництва високоякісного бензину, зокрема на установки первинної переробки, такі як установки атмосферної та вакуумної дистиляції. Пошкодження таких об'єктів, як установки ЛУО або АВТ, призводить до неможливості виробництва бензину стандарту Євро-5 та його аналогів. За словами експерта, лише 12% обсягу виробництва бензину в Росії припадало на 95-й бензин, що робить його дефіцит після ударів особливо критичним. Уряд Росії вже запровадив заборону на експорт бензину та авіаційного керосину, намагаючись компенсувати внутрішній дефіцит.
Ситуація з дизельним паливом також погіршується. Раніше Росія виробляла значні обсяги дизеля, які експортувалися, але через удари по НПЗ, дефіцит став відчутним і на внутрішньому ринку. Фахівці оцінюють втрату потужностей з виробництва дизеля приблизно в 40%, а з виробництва високоякісного бензину — до 60%.
Безсилля російської нафтової галузі
Запасів нафти в Росії, які могли б допомогти подолати кризу, недостатньо. Стратегічні резерви, про які згадував президент Путін, оцінюються як незначні і вистачать лише на кілька днів. Крім того, самі резервні бази стають цілями для українських ударів, тоді як комерційні компанії вживають заходів для їх захисту, державні залишаються вразливими.
Спроби імпортувати пальне з-за кордону також наражаються на труднощі. Японія відмовилася постачати пальне, а переговори з Індією виявилися складними через великі логістичні витрати та час доставки. Білоруські НПЗ, хоч і збільшили поставки, не можуть повністю покрити дефіцит. Казахстан та інші країни Центральної Азії, які раніше залежали від російського палива, самі стикаються з його дефіцитом через зупинку Омського НПЗ, що призвело до зупинки поставок у Киргизстан, Таджикистан та східні райони Казахстану.
Довгострокові наслідки ударів можуть бути ще більш руйнівними для російської нафтової галузі. Зупинка видобутку на старих родовищах, де високий відсоток води у видобутій рідині (до 98%), є незворотною. Відновлення таких свердловин є економічно недоцільним, а в умовах вічної мерзлоти та парафінових відкладень — практично неможливим. Це може призвести до загибелі видобувної галузі швидше, ніж прогнозувалося в енергетичній стратегії Росії до 2050 року.
Проблеми виникають і з транспортуванням нафти. Транснетт, відповідальна за транспортування, вже відмовляється приймати нафту від видобувних компаній у попередніх обсягах через пошкодження насосних станцій та трубопроводів. Особливо вразливими є магістральні нафтопроводи, що йдуть із Західного Сибіру. Удари по насосних станціях можуть повністю зупинити постачання нафти до НПЗ та експортних терміналів. Крім того, удари по бензопроводах та керосинопроводах, що забезпечують пальним Москву, ставлять під загрозу транспортне сполучення столиці, включаючи авіаційне сполучення.
Перспективи повернення до норми
Експерти припускають, що навіть у разі завершення війни, відновлення російської нафтопереробної галузі займе щонайменше п'ять років. Цей процес вимагатиме значних інвестицій, зокрема, можливого залучення західних компаній та поставок обладнання з Китаю. Однак, реальність така, що будь-які ремонтні роботи та модернізація будуть постійно під загрозою нових ударів, що робить довгострокове планування надзвичайно складним.
Читайте також: Українська компанія розробляє власний турбореактивний двигун для крилатих ракет