Волинська трагедія: історик Грицак про етнічну чистку, політизацію та шлях до примирення

Новини

11.07.2026 22:04

Игорь Блохин, джерело: «Facenews»

Новини

11 липня 1943 року українські підрозділи УПА здійснили масовані атаки на польські села на Волині, що призвело до загибелі місцевого населення. Ці події, що стали відповіддю на попередні акти насильства, згодом переросли у широкомасштабний польсько-український конфлікт, який поширився на інші території і завершився акцією «Вісла» – масовим переселенням українців з їхніх етнічних земель. Ця тема залишається надзвичайно чутливою і стає предметом гострих дискусій, особливо на тлі нового законопроєкту у польському сеймі, який передбачає кримінальну відповідальність за пропагування ідеології УН-УПА. Україна закликає Варшаву утриматися від кроків, що можуть призвести до нової ескалації.

В ефірі «Суспільного Новини» історик, доктор історичних наук, професор Українського католицького університету Ярослав Грицак поділився своїм баченням подій Волинської трагедії, проаналізував причини конфлікту та шляхи його подолання, наголошуючи на необхідності вилучити пам'ять про ці події з рук політиків.

Читайте також: Чернігівське князівство: як битва біля Листвина визначила долю Русі та появу держави від Криму до Підмосков'я

Історичний контекст Волинської трагедії

Ярослав Грицак нагадав, що атаки 11 липня 1943 року відбулися в неділю, коли багато поляків перебували в костелах, що призвело до значних жертв. Він зазначив, що це була масова атака, яка мала продовження в інших селах, а згодом почалася відплатна акція з боку Армії Крайової. Конфлікт поширився на території поза Волинню, а після 1944 року – на етнічні українські землі в тогочасній Польщі, завершившись акцією «Вісла».

Історик підкреслив, що у 1943-1944 роках на Волині фактично не було дієвої влади, що сприяло поширенню насильства. Територія була спірною, наближався фронт, і минулий досвід українців, які втратили шанс на державу у 1918-1919 роках через польський спротив, відіграв свою роль. На думку Грицака, ключовим фактором стало те, що монополія на насильство належала не одній державі, а багатьом партизанським загонам. Він також наголосив на хвилі насильства, що наростала з часів Голокосту, в умовах якої життя людини майже нічого не вартувало, а кількість готових вбивати зростала.

Термінологія та політизація конфлікту

Відповідаючи на питання про термінологію, Ярослав Грицак зазначив, що терміни «Волинська різня» та «Волинська трагедія» є спробами назвати складне явище приємнішими словами. Історики, за його словами, сходяться на тому, що це був акт етнічної чистки з геноцидальними мотивами. Хоча ступінь геноциду залишається предметом суперечок, безсумнівно, це була етнічна чистка, спрямована на «зачистку» територій після війни для легшого встановлення кордонів.

Історик також прокоментував новий законопроєкт у Польщі, який передбачає кримінальну відповідальність за пропагування ідеології УН-УПА. Він вважає, що держава не повинна встановлювати рамки для вживання певних термінів чи понять, окрім випадків заперечення реальних геноцидів, як-от Голокост чи Голодомор. Накидання обмежень зверху, на думку Грицака, звужує поле для історичної дискусії та вводить в оману. Він вважає, що держава таким чином використовує минуле у своїх інтересах.

Екзгумаційні роботи та шлях до примирення

Ярослав Грицак висловив думку, що сучасний етап пошуків останків жертв Волинської трагедії, зокрема спільні українсько-польські екзгумаційні роботи, може позитивно вплинути на історичний діалог. Він наголосив на важливості ставлення на стороні жертв, наданні їм пам'яті та християнського поховання. За його словами, це акт, який працює на погашення конфлікту та може призвести до примирення.

Коментуючи слова експрезидента Польщі Олександра Кваснєвського про «незагоєні рани» та шлях до примирення, Грицак назвав Кваснєвського одним з найпрагматичніших польських президентів, який наголошував на важливості вирішення цього питання. Історик вважає, що в діалог щодо Волинської трагедії має вступити церква, адже це має великий християнський вимір. Він висловив здивування мовчанням Православної церкви України (ПЦУ) у цьому контексті, вважаючи, що її голос є важливим, адже Волинь не була виключно католицькою територією.

На думку історика, Православна церква України, будучи ще молодою, може не до кінця розуміти свої функції. Однак, він наголосив, що хтось має чітко висловитися і «погасити» конфлікт. Політики, на жаль, часто керуються політичними мотивами, особливо напередодні виборів. Тому, як вважає Грицак, «ми маємо забрати пам'ять про ці події з рук політиків».

Коментуючи чутливість теми УПА та Волинської трагедії в Польщі, історик зазначив, що багато поляків вважають українські вибачення недостатніми і вимагають визнання УПА та ОУН злочинними організаціями з націоналістичною ідеологією. Грицак вважає це майже неможливим, оскільки це співзвучно з російською пропагандою. Він підкреслив, що «під час війни мусимо скінчити війну, а тоді вже примирятися».

Читайте також: Вибух на Уолл-стріт 1920 року: як теракт змінив американський капіталізм