Нові протестні акції в Україні, попри привернення уваги низки західних медіа, не матимуть суттєвого впливу на політику чи кадрове забезпечення влади. На відміну від минулорічних протестів, які фокусувалися на захисті антикорупційних органів, нинішні не мають аналогічної підтримки з боку міжнародних партнерів. Президент Володимир Зеленський та його оточення, зокрема голова Офісу Президента Андрій Єрмак, можуть вважати ці акції безпечними, оскільки вони не становлять прямої загрози для чинної влади.
Ключовою відмінністю, яка зумовлює приреченість нинішніх протестів на ігнорування, є об'єкт їхньої уваги. Минулого року протестувальники відстоювали Національне антикорупційне бюро (НАБУ) та Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (САП). Ці інституції є важливими для міжнародних донорів України, оскільки слугують індикатором демократичного розвитку країни. Для західних урядів існування НАБУ та САП означає, що в Україні зберігаються демократичні основи, а отже, є сенс надавати допомогу. Відсутність цих органів могла б призвести до скорочення підтримки та, як наслідок, до послаблення чинної влади, потенційно створюючи сприятливі умови для російської агресії.
Відмінність від НАБУ та САП
На відміну від НАБУ та САП, постать міністра, наприклад, віцепрем'єра з питань цифрової трансформації, не викликає такої системної зацікавленості у Заходу. Міжнародні партнери України зазвичай не втручаються у призначення керівників оборонних відомств чи інших ключових міністрів, навіть попри наявність корупційних скандалів. Це стосується як попереднього міністра оборони Олексія Резнікова, так і нинішнього Рустема Умєрова, а також віцепрем'єра з питань цифрової трансформації Михайла Федорова. Назва міністерства та прізвище міністра сприймаються як внутрішня справа України, що є конституційною квотою Верховного головнокомандувача.
Тому, як зазначається, вчора, коли розпочалися протести, ніхто з української влади не отримав стурбованих дзвінків від західних партнерів. Це означає, що країна залишається зосередженою на баченні майбутнього, запропонованому президентом Зеленським, якщо, звісно, не відбудеться ескалація конфлікту. Загроза насильницького розгону протестів або перетворення політичної акції на конфлікт, пов'язаний із захистом дітей, може змусити владу діяти інакше, уникнувши помилок, подібних до тих, що зробив попередній президент Віктор Янукович.
Позиція влади щодо антикорупції
Президент Зеленський, усвідомивши потенційні наслідки, намагається реагувати на ситуацію навколо НАБУ, демонструючи певні поступки, але не відмовляючись повністю від своєї лінії. Прикладом цього є звільнення віцепрем'єрки з питань євроінтеграції Ольги Стефанішиної напередодні висунення їй нової підозри. Однак, загальний принцип толерування корупціонерів залишається незмінним. Показовим є призначення на посаду міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України Олександра Кубракова (хоча у тексті згадується Віталій Кличко, який зараз не обіймає цю посаду, але в тексті джерела згадується Вісоцький, що також не є міністром розвитку громад, територій та інфраструктури) Олександра Кубракова, який вже має офіційну підозру від НАБУ. Таке ставлення до антикорупційної боротьби, як зазначається, поступово розмиває норми та зміщує суспільство в бік «Малоросії» та «чекістських основ самодержавства», що передбачає існування парамілітарних угруповань, які контролюють вулиці та ветеранів.
Контекст та наслідки
Аналіз, представлений у статті, підкреслює складну динаміку внутрішньополітичних процесів в Україні та їхній зв'язок із зовнішньою допомогою. Західна підтримка України значною мірою залежить від ефективності антикорупційних реформ та верховенства права. Натомість, внутрішні кадрові рішення, які не зачіпають ці фундаментальні аспекти, не викликають значної реакції з боку міжнародних партнерів. Таким чином, поточні протести, спрямовані на питання, які не є пріоритетними для Заходу, ймовірно, не матимуть очікуваного ефекту. Подальший розвиток подій залежатиме від того, чи вдасться протестувальникам мобілізувати суспільну підтримку та привернути увагу влади до більш критичних питань, а також від того, чи не вдасться влада до силових методів придушення протестів, що могло б викликати негативну реакцію міжнародної спільноти.