Середній Схід у 2026 році перебуває на межі повномасштабної війни, де вісім держав щодня обмінюються ударами. В той час, як США здійснюють бомбардування іранських об'єктів інфраструктури, Тегеран посилює терор проти арабських країн. Ця “гібридна війна” може перейти в гарячу фазу, якщо Іран залучить хуситів до блокування Баб-ель-Мандебської протоки, що різко підніме ціни на нафту і спровокує рішучу відповідь з боку Сполучених Штатів.
Напруженість загострюється на тлі ядерних амбіцій Саудівської Аравії, яка підписала угоду зі США про збагачення урану, що відкриває шлях до власної ядерної програми. Паралельно Туреччина прагне отримати американські винищувачі F-35, але стикається з вимогами щодо відмови від російських систем С-400 та припинення фінансування ХАМАС. Водночас війна в Україні вже почала чинити значний економічний тиск на країни Центральної Азії, порушуючи постачання нафти та газу.
Читайте також: Росія готує масштабнішу мобілізацію на окупованих територіях
Іран та США: "Війна" вже триває, очікування ескалації
Конфлікт між США та Іраном, по суті, вже є повноцінною війною, в яку залучено вісім держав. Американські сили регулярно завдають ударів по іранських об'єктах на півдні країни, включаючи мости та іншу інфраструктуру, тоді як Іран відповідає терористичними діями проти арабських країн. Потенційна ескалація передбачає спроби Ірану залучити хуситів до перекриття Баб-ель-Мандебської протоки, що може призвести до зростання цін на нафту до 100 доларів за барель. У відповідь США можуть вдарити по іранській інфраструктурі, на що Тегеран обіцяє бити ще далі, можливо, навіть по Ізраїлю. Атаки на Ізраїль, на думку експертів, призведуть до повномасштабної регіональної війни з потужною відповіддю Єрусалиму.
Іранська сторона побоюється реакції Ізраїлю, який, як відомо, володіє високою розвідувальною обізнаністю та здатний завдавати точних ударів по керівництву Ірану, а також по ключових об'єктах, таких як острів Харк або Кенганський завод. У гірському Ірані руйнування навіть одного моста може мати катастрофічні наслідки для логістики, оскільки залізничні та автомобільні мережі вже перевантажені через блокування південних морських портів. Енергетична інфраструктура Ірану, яка й так ледве справляється з навантаженням у спекотний період, стане легкою мішенню, і удари по підстанціях можуть паралізувати електропостачання великих міст і провінцій. Держсекретар Марк Рубіо заявив, що Іран не бажає укладати угоду, висуваючи «божевільні умови», і США «битимуть їх, доки вони не порозумнішають». Іранський режим, схоже, готовий пережити черговий раунд бомбардувань, вважаючи це меншим злом, ніж поступки у своїх принципових питаннях.
«Вони не хочуть укладати угоду. Відповідно, ми будемо їх бити, доки вони не порозумнішають.» — Держсекретар Марк Рубіо.
Ядерні амбіції Саудівської Аравії та геополітична гра США
Міністерство енергетики США підписало угоду з Саудівською Аравією, що дає Ер-Ріяду можливість збагачувати уран на своїй території. Цей крок, який не обов'язковий для мирної ядерної програми, відкриває прямий шлях до створення ядерної зброї, що викликає занепокоєння експертів та нагадує ситуацію з Іраном 1957 року. Угода, яка спочатку не включала нормалізацію відносин з Ізраїлем, викликала хвилю обурення, проте президент Трамп швидко заявив, що ядерна програма для саудитів неможлива без такої нормалізації.
Держсекретар Марко Рубіо, однак, уточнив, що переговори ще не завершені, і заява Трампа, ймовірно, була спрямована на Конгрес, який висловив невдоволення угодою. Ізраїльське лобі також стурбоване посиленням Саудівської Аравії. При цьому Саудівська Аравія, схоже, рішуче налаштована отримати ядерний потенціал. Якщо не від США, то від Китаю або Пакистану. Мотивація спадкоємного принца Мухаммеда бін Салмана проста: він не вірить у зупинку ядерної програми Ірану і бачить у ядерній зброї контрзахід. Це може спровокувати гонку ядерних озброєнь у регіоні, залучаючи Туреччину, Єгипет та ОАЕ, які вже мають власні атомні електростанції (як, наприклад, "Барака" в Еміратах). Навіть Індія вимагає нормалізації саудівсько-ізраїльських відносин, оскільки бачить Ізраїль як надійного партнера для своїх коридорів, що, ймовірно, включають індійську концесію в Хайфі.
- Сумніви щодо Ірану: Спадкоємний принц Саудівської Аравії Мухаммед бін Салман, імовірно, не вірить у можливість зупинки ядерної програми Ірану, що спонукає до пошуку власних контрзаходів.
- Регіональна гонка озброєнь: Якщо Саудівська Аравія розпочне серйозне розвиток ядерного потенціалу, це може спровокувати подібні кроки з боку Туреччини, Єгипту та ОАЕ, посилюючи нестабільність у регіоні.
- Незалежність від США: Саудівська Аравія демонструє рішучість отримати ядерні технології, навіть якщо це вимагатиме звернення до інших партнерів, таких як Китай або Пакистан, у разі відмови США.
Туреччина: F-35 в обмін на С-400 та Хамас
Туреччина прагне отримати американські винищувачі F-35, і президент Трамп нібито пообіцяв Анкарі п'ять літаків. Проте, як стало відомо 22 липня з офіційної відповіді Держдепартаменту на запит Конгресу, для цього Туреччина має виконати дві жорсткі умови. Перша – це повне виведення російських зенітно-ракетних комплексів С-400 з турецької системи ППО, включаючи всі елементи, такі як радари, з фізичним видаленням їх з території країни. Друга умова ще цікавіша: Туреччина зобов'язана повністю припинити діяльність фінансових схем палестинської терористичної організації ХАМАС на своїй території, яка використовує турецькі пункти обміну валют та інші фінансові установи для відмивання грошей та фінансування.
Ці вимоги пов'язані з тим, що центр діяльності ХАМАС фактично перемістився до Туреччини після того, як Катар під тиском почав обмежувати їхню присутність. Держдепартамент США навіть розглядає можливість запровадження санкцій проти окремих осіб, пов'язаних з цими схемами. Таким чином, Туреччина стоїть перед вибором між інтеграцією в оборонні системи НАТО та підтримкою терористичних організацій.
Економічні наслідки війни в Україні для Центральної Азії
Війна в Україні має значні та неочікувані наслідки для країн Центральної Азії. Таджикистан вже зіткнувся з різким падінням імпорту нафтопродуктів, 90% якого надходило з Росії. У червні та липні скорочення становило десятки тисяч тонн, що викликає занепокоєння щодо можливого дефіциту. Казахстан був змушений скоротити видобуток нафти, оскільки 80% його експорту йде через Каспійський трубопровідний консорціум (КТК) до російського порту Новоросійськ на Чорному морі. Ця система тимчасово припинила роботу через активні атаки України на російські нафтові об'єкти та танкери в Чорному морі, що спричиняє значні збитки для казахстанського бюджету.
Ситуація загострилася дипломатичним скандалом, коли танкери з казахстанською нафтою потрапили під удари, що змусило Казахстан вимагати припинення атак. Проте українська сторона припускає, що це могла бути російська провокація. Компанії-танкери відмовляються заходити в Новоросійськ, побоюючись небезпеки, що створює "пляшкове горлечко" для казахстанського експорту. Ця ситуація спонукає Казахстан та Туркменістан, який є четвертим у світі експортером газу, активно шукати обхідні шляхи, такі як будівництво трубопроводу через Каспійське море до Азербайджану або використання танкерів. Проте поки що ці шляхи не налагоджені, а удари вже йдуть, демонструючи вразливість країн, залежних від російської інфраструктури.
Читайте також: Нафта, вибори та війна: як Близький Схід впливає на Америку та Україну