За словами Ігоря Федірка з Української Ради зброярів, яка першою підняла цю проблему, ситуація створює серйозну загрозу для всієї екосистеми українського оборонно-промислового комплексу. Затримки з оплатою змушують компанії думати не про розробку нових моделей чи нарощування виробництва, а про те, як забезпечити поточні витрати. Це негативно впливає на конкурентоспроможність та загальну ефективність, яка наразі надзвичайно важлива для протистояння ворогу.
Ефективна модель закупівель під загрозою
Закупівлі за так званими "єбалами" (система, де рішення про закупівлю приймає безпосередній користувач техніки – боєць) були визнані однією з найуспішніших реформ часів війни. Ця модель дозволила значно прискорити процес, усунувши численних посередників та надавши зворотний зв'язок від фронту безпосередньо виробнику. За рік через цю систему було замовлено понад 750 000 одиниць техніки на суму понад 52 млрд грн, з яких фактично поставлено близько 500 000 одиниць на суму близько 40 млрд грн. Помісячний оборот тримався на рівні 5 млрд грн, що свідчить про безпрецедентну швидкість та ефективність порівняно з класичними закупівельними механізмами.
Фінансування цієї програми здійснюється з військового податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), який сплачують самі військові. Кошти розподіляються між Міноборони (60%), Держспецзв'язку (30%) та військовими частинами (10%).
Зміна до закону та поява «крана» для контролю
Ключовою проблемою стала зміна до бюджетного закону, ухвалена 24 червня 2024 року. Нова вимога передбачає узгодження використання 60% коштів Міноборони та 30% Держспецзв'язку з Комітетом Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки. До введення цієї норми, яка з'явилася вже під час підготовки до другого читання бюджетного закону, система працювала бездоганно. При цьому, закон не встановлює жодних термінів для розгляду та погодження цих напрямів комітетом, фактично створюючи «кран» для ручного управління коштами без чіткої відповідальності.
Представники комітету стверджують, що вони не погоджують кожну окрему закупівлю, а лише загальні напрямки використання коштів, і неодноразово зверталися до Міноборони щодо подання необхідних матеріалів. Однак, офіційний лист від першого заступника міністра Олексія Вискуба надійшов лише 10 вересня, через два місяці після набрання чинності нормою. У той же час, виробники та галузеві асоціації публічно били на сполох, вимагаючи розблокувати платежі. Критики вказують на те, що комітет, затягуючи процес, фактично перебрав на себе ручне управління системою, що несе ризики корупції та власних інтересів.
«Норма зі строком працює як контроль, а норма без строку працює як кран. І рука на тому крані належить тому, хто погоджує рівно стільки часу, скільки він схоче.»
Ці зміни, на думку експертів, були запроваджені не задля прозорості, а для отримання контролю над грошовими потоками. Незважаючи на те, що законом сектору безпеки та оборони було виділено понад 1,5 трильйона гривень, нова норма фактично зупинила фінансування тих, хто вже виконав свої зобов'язання перед фронтом.
Наслідки для оборонної промисловості та рекомендації
Міноборони назвало затримки технічними, пояснюючи їх плануванням переведення фінансування на кредитні кошти ЄС та підготовкою змін до самої системи закупівель. Однак, будь-які зміни до цієї моделі, яка дозволяє бійцю визначати потреби, мають бути прозорими, публічно обговореними з користувачами та виробниками. Переведення фінансування має відбуватися без створення багатомісячних пауз, які призводять до зриву виплат та ставлять під загрозу роботу підприємств.
Експерти пропонують кілька рішень для запобігання подібним кризам у майбутньому: законодавчо закріпити чіткі терміни розгляду та погодження документів (наприклад, 15 днів), запровадити правило «мовчазної згоди», коли відсутність відповіді в установлений термін вважається погодженням, та встановити відповідальність держави за прострочення платежів, аналогічну до відповідальності виробників за зрив постачання. Крім того, всі документи та листування між державними органами мають бути публічними, щоб уникнути непрозорих домовленостей.
Стратегічне значення технологічного компонента у війні, зокрема дронів, які мають компенсувати брак людських ресурсів, вимагає від держави діяти швидше за бюрократичні процедури. Інакше, ризикуючи втратити довіру виробників, які можуть переорієнтуватися на експорт або закласти ці ризики у вартість своєї продукції, Україна може зіткнутися з дефіцитом та подорожчанням критично важливої техніки.