Борис Барський: від інженера-атомника до народного артиста і одеської легенди

Новини

09.08.2026 20:30 (Оновлено 09.08.2026 в 20:30)

Игорь Блохин, джерело: «Facenews»

Новини

Видатний український актор, народний артист України Борис Барський поділився своїми спогадами про кар'єрний шлях, ставлення до мовного питання, особливості одеської ідентичності та важливість гумору під час війни.

Народний артист України Борис Барський, людина-легенда Одеси, став гостем виїзного подкасту, який відбувся в театрі «Маски». Актор розповів про свій несподіваний шлях від інженера-атомника до митця, про віру в вищі сили, про особливості одеської культури та незламний дух українського народу.

Барський, який навчався в Одеському політехнічному інституті, зізнався, що його життєвий шлях міг би бути зовсім іншим. Його приваблювали різноманітні види спорту, від стрільби до регбі, проте доля звела його зі світом мистецтва через оголошення про набір до студії пантоміми. Цей несподіваний поворот визначив його майбутнє, хоча шлях до визнання був довгим і тернистим.

Від атомної енергетики до сцени: несподіваний вибір

«Я поступив у сімдесят шостому році, і в мене було дуже багато енергії. Просто всі люди діляться на тих, у кого плоскі зади, і вони твердо сидять на дивані, і гострі, які не можуть всидіти. От у мене це гострі», – згадує Барський свій бурхливий студентський період. Його експерименти з регбі закінчилися доволі травматично, що спонукало до пошуку менш ризикованих занять. Випадково побачивши оголошення про набір до студії пантоміми, він вирішив спробувати. «Мені це нічого не говорило, взагалі нічого. Просто, ну, у палаці студентів на стовпі висить афіша. Я думаю: «О, якраз за часом я встигаю зайти туди подивитися, що це таке». Я заходжу…» – розповідає актор.

Попри те, що на той час він навчався на енергетичному факультеті, привабливість театрального світу виявилася сильнішою. «Вони там показують, як типу рибку, як змійку робити, як медузку робити. І я все, я ваші, хлопці, я все, я починаю займатися пантомімою, але продовжую займатися в інституті», – ділиться Барський. Його викладачі неодноразово застерігали його, що він «не своєю справою займається», але актор твердо стояв на своєму, навіть жартуючи: «Ну що ви, а атомна енергетика без мене – це взагалі, ну, це абсурд». Згодом, на ювілеї політехнічного інституту, його навіть відзначили як одного з випускників, які «так і не стали політехніками».

Віра, оптимізм та філософія життя

Втрата та повернення світла, прості речі, що роблять людину щасливою – саме так Борис Барський описує свою філософію життя. Він вірить, що над нами щось існує, що нас спрямовує. «Мені, як будь-якому акторові, є багато якихось традицій, які, наприклад, там актор повинен виконувати… Але я просто не відчуваю необхідності розмовляти з Богом через посередника, але я з ним спілкуюся, і він зі мною спілкується», – пояснює він свою віру.

Народний артист вважає, що вроджений одеситський оптимізм допомагає сприймати життя по-особливому. «Щастя – це коли, наприклад, у тебе щось забрали – це нещастя, а потім тобі повернули – це щастя. Світло вимкнули. Та ну, блін, це трагедія. Це біда. Я приходжу. Ну, для людей, ось покоління молодого, це трагедія. Для них немає інтернету, ростуть, усе. Тобто, а я приходжу додому, а дружина каже: «Блін, та нормально влаштуємо цей романтичний вечір при свічках». Круто. Ми сидимо при свічках. Обалденно просто», – ділиться він своїм ставленням до життєвих негараздів.

Театр як інструмент реабілітації та єднання

Борис Барський розповів про свій досвід роботи з військовими, які проходять реабілітацію. Він згадує, як перші виступи для хлопців після Афганістану, а згодом і для учасників АТО, допомагали їм повертатися до життя. «Вони заходили в зал, я бачив, з якими очима. Я бачив, з якими очима вони сиділи в залі протягом там 10-15 хвилин. І бачив, як цей погляд починає танути, як вони починають посміхатися», – говорить актор. Саме тоді він зрозумів, наскільки важлива роль театру у відновленні ментального здоров'я.

Актор також згадав про випадок, коли йому передали прапор Херсона від біженців, які висловлювали свою вдячність за можливість відвідати виставу. «Це найзапам'ятівніше мені», – підкреслив Барський. Ці історії свідчать про глибокий зв'язок між театром, його творцями та глядачами, особливо в складні часи.

Мовне питання та ідентичність Одеси

Актор висловив свою позицію щодо мовного питання в Україні. Він наголосив, що Україна є незалежною з 1991 року, і лише з 2016 року почалися реальні мовні реформи. «Я виріс у російськомовному ліцеї, де української літератури було 1 година, а російської – 4 години», – зазначив Барський, пояснюючи, що різкий перехід на українську мову для людей його покоління є складним. Він порівняв це з переходом на правосторонній рух у Великій Британії після багаторічного водіння з лівим кермом.

Барський вважає, що Одеса – це особливе місто з унікальною культурою та ідентичністю, яка формувалася поколіннями митців. «Одеси мови немає. А ці люди, які зі своїми методичками приходять, вони не розуміють, вони не хочуть цього чути. Вони кажуть: «Одеської мови немає», – з обуренням говорить актор. Він підкреслив, що спроби стерти цю ідентичність, заборонити одеські пісні чи перейменувати вулиці є неприйнятними. «Це стирання ідентичності. Ну, якимось чином вони хочуть стерти ідентичність Одеси і перетворити її, ну, на якесь пересічне таке місто, але це не вийде», – переконаний Барський.

Сміх як зброя та запорука перемоги

«Народ, який не навчився сміятися, перемогти неможливо», – переконаний Борис Барський. Він вважає, що гумор є не лише засобом підняття настрою, але й потужною зброєю проти ворога. «Ну а що нам залишається робити? Ну, ми можемо, наприклад, висмикувати собі волосся на голові, так і посипати голову попелом. Але це не вихід, це, ну, це здача просто», – пояснює актор. На його думку, українці, як і одесити, за своєю природою бунтарі, яких неможливо поставити на коліна.

Під час обговорення п'єси «Ателла», яка містить багато чорного гумору, Барський зазначив, що зараз цей гумор може бути недоречним. Однак, він вірить, що після перемоги, коли військовим доведеться повертатися до мирного життя, саме гумор допоможе їм адаптуватися до суспільства. «Для того, щоб якось їх у це суспільство якимось чином привести, це тільки через сміх», – підсумував він.

Відповідь на виклик часу: театр в умовах війни

Театр «Маски» активно працює над підтримкою українських захисників та реабілітацією військових. Актор розповів про проєкт, де вони проводять благодійні спектаклі для військових, які проходять лікування. «Вони заходили в зал, я бачив, з якими очима. Я бачив, як цей погляд починає танути, як вони починають посміхатися», – згадує він, підкреслюючи терапевтичний ефект мистецтва.

Барський також поділився історією про те, як збирає для військових необхідні речі, такі як електроніка та пластик, які вони потім переробляють для власних потреб. Він висловив сподівання, що після перемоги, коли хлопці повернуться з війни, вони зможуть знову відвідувати театр і насолоджуватися виставами. «Це найзапам'ятівніше мені», – наголосив актор, говорячи про зустрічі з військовими.

Нести світло: творчість Бориса Барського

Борис Барський розповів про свої найвідоміші п'єси, зокрема «Ромео і Джульєтта», «Арфея і Евредіка», «Моцарт і Сальєрі» та «Дон Жуан». Актор зазначив, що ці твори є неперекладними, оскільки вони насичені специфічним гумором та Одеською мелодикою. «Я написав сім книг, вони російською мовою. Мені що, їх зараз вилізти перед театром, зробити велике багаття і спалити?» – ставить риторичне запитання Барський, пояснюючи своє небажання переходити виключно на українську мову в творчості.

Він також поділився історією про постановку «Адвокат Плюс», де символічно показав взаємодію старшого покоління (адвокатів, які розмовляють російською) з молодим (закоханими, що говорять українською). «Я намагався пояснити, що піде наше покоління, ви не хвилюйтеся, все, далі буде все», – розповідає Барський про задум. Однак, за його словами, символізм п'єси залишився непоміченим для глядачів та критиків.

Уроки життя та невпинний гумор

Актор розповів про своє дитинство, сповнене любов'ю до театру та перших кроків у мистецтві. Він згадав, як у дитинстві був вражений фільмами Чарлі Чапліна, що пробудило в ньому бажання займатися акторською майстерністю. «Я від природи просто оптимістична людина», – говорить Барський, підкреслюючи, що навіть у найскладніші моменти життя він знаходить сили для гумору. Його поетичні здібності проявлялися з юності, хоча він сам жартує, що «чим дурніше вірш, тим швидше він у мене в голові».

«Життя – це гойдалки. Тут тебе хитануло, ти заржав. Тут тебе хитануло, ти засмутився чимось», – філософськи зауважує актор. Він додає, що «те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими». Ці слова відображають його життєву позицію – незважаючи на всі труднощі, важливо залишатися людиною, не втрачати почуття гумору та віру в краще майбутнє.