Українці, невдоволені діями влади, позбавлені ефективних легальних механізмів висловлення своєї позиції. Як зазначає народний депутат Ярослав Железняк, наразі практично не працюють такі мирні інструменти, як звернення до влади, публікація в соцмережах чи петиції. Це створює небезпечну ситуацію, особливо в умовах повномасштабної війни, адже це може призвести до переростання протестів у некеровані процеси.
На тлі неможливості проведення виборів під час воєнного стану, відсутність дієвих каналів комунікації між владою та громадянами стає дедалі гострішою проблемою. Народний депутат Ярослав Железняк наголошує, що останнім часом влада демонструє тенденцію до ігнорування суспільних запитів, що може мати вкрай негативні наслідки для стабільності держави. Він закликає владу прислухатися до вимог народу, адже ситуація, за його словами, може стати критичною навесні 2027 року.
Вичерпані мирні шляхи
За словами Ярослава Железняка, у громадян залишилося лише три легальні мирні інструменти для донесення своєї думки до влади: висловлення обурення вголос, публікація в соціальних мережах та підписання петицій. Однак, як свідчить практика, ці методи виявилися неефективними. Петиції, навіть зі значною кількістю підписів, часто залишаються без належної реакції, а звернення депутатів не завжди знаходять підтримку. Железняк наголошує, що влада навчилася ігнорувати запити, що призводить до наростання суспільного розчарування.
- Висловлення обурення: Публічні висловлювання вдома, на роботі чи в громадських місцях, з надією, що влада почує ці думки.
- Публікація в соцмережах: Висловлення свого невдоволення в інтернеті, сподіваючись на резонанс та увагу влади.
- Петиції: Збір підписів під петиціями, які, згідно з законом, мають бути розглянуті владою у разі досягнення 25 000 голосів протягом трьох місяців.
Наслідки ігнорування: вихід на вулицю
На тлі неефективності мирних протестів, українці змушені вдаватися до вуличних акцій. Железняк згадує два випадки, коли масові протести мали конкретні наслідки: перший – у липні, коли влада вирішила ліквідувати НАБУ і САП, а другий – коли 26 липня 2026 року відбулися протести через рішення щодо Михайла Федорова (неперепризначення при зміні уряду). Ці протести охопили низку великих міст, зокрема Київ, Дніпро, Харків, Одесу, Миколаїв, Львів та Ужгород. Важливо, що до них долучилися не лише молодь, а й волонтери, ветерани та родини військових, які висловлювали своє несприйняття рішень влади та вимагали пояснень.
В результаті протестів 21 липня, на шостий день, президент оголосив про зміну головнокомандувача – Валерія Залужного замінив Олександр Сирський (пізніше, як зазначено в тексті, відбулася зміна на Драпатого). Железняк підкреслює, що це стало можливою перемогою протестувальників, оскільки не спрацювали ані петиції, ані депутатські запити (його особистий запит підтримали лише 20 депутатів), ані пояснення від президента. Це демонструє, що влада реагує лише на крайні мірні форми висловлення позиції – масові вуличні протести.
Ризики та попередження
Народний депутат висловлює глибоке занепокоєння тим, що влада, схоже, обрала шлях ігнорування та мовчання щодо вимог громадян. Він наголошує, що люди протестують не стільки через конкретні прізвища (Федорова, Драпатого, Сирського), скільки через незадоволення тим, як у державі ухвалюються та пояснюються стратегічні рішення. Це вимога ширшої кадрової реформи, яка залежить від рішення президента. Однак, під час війни, ні президентські, ні парламентські вибори неможливі, а змінити Кабмін – єдиний доступний для людей механізм впливу.
Железняк прогнозує, що ігнорування суспільного невдоволення, поєднане з економічними проблемами, втомою від війни, труднощами на фронті та питаннями мобілізації, може призвести до накопичення негативу. Це, у свою чергу, може спричинити перехід до немирних протестів, які він називає «бунтами» або «революціями». Особливо небезпечною ця ситуація стає в країні, де значна кількість людей має військовий досвід та досвід самоорганізації. Він наголошує, що це саме те, на що розраховує ворог.
Нардеп закликає владу почути три ключові речі: по-перше, кожне кадрове рішення, особливо стосовно Кабміну, потребує чітких пояснень, навіть якщо воно не ідеальне. По-друге, на будь-яку масову вимогу має бути реакція, а ігнорування сигналізує про необхідність більш радикальних дій. По-третє, необхідно терміново вирішити питання з міністром оборони, надавши чіткі пояснення або пропозиції щодо кандидата. Железняк підкреслює, що мовчання влади породжує ризик, який може перерости в неконтрольований процес навесні 2027 року, і закликає зробити все можливе, щоб запобігти цьому.