Зазвичай полиці супермаркетів здаються нам наповненими магічним чином. Однак за звичним асортиментом стоїть складна логістична система, що включає великі склади-холодильники, автоматизоване сортування та мережу нічних фур. Точкові ракетні удари по таких ключових логістичних терміналах, розташованих, наприклад, поблизу Києва, Одеси чи Дніпра, можуть миттєво збити цю злагоджену схему. Навіть якщо виробництво молока чи інших продуктів не зупиняється, доставка свіжої продукції до магазинів у сусідніх областях може стати надзвичайно складним завданням.
У 1990-х роках ланцюг постачання був значно простішим: завод відправляв продукцію безпосередньо на ринок чи в універсам. Сучасний великий рітейл – це, перш за все, потужні IT та логістичні машини. Замість прямого постачання з численних заводів у кожну торгову точку, що є надзвичайно дорогим та неефективним, діє модель розподільчих центрів. Це величезні комплекси, де комп'ютерні системи за лічені години сортують мільйони одиниць товарів від постачальників з усієї країни та з-за кордону. Потім формуються палети для кожного магазину, і нічні фури розвозять готові замовлення. Така централізована модель дозволяла значно знизити собівартість логістики та підтримувати конкурентні ціни.
Вразливість централізації під час війни
Основна вразливість цієї моделі, особливо в умовах війни, полягає у надмірній централізації. Коли один мегасклад забезпечує товарами сотні магазинів у кількох областях, удар по цьому об'єкту миттєво паралізує всю мережу. Ворог цілеспрямовано б'є по таких вузлах, прагнучи посіяти паніку, завдати удару по фінансовій стабільності та спровокувати інфляцію. Перебої з постачанням молока, сигарет та інших товарів мають різні причини, пов'язані зі специфікою самих продуктів.
Молочна криза: специфіка "ультрафреш" продуктів
Для таких продуктів, як молоко, вершки, кефір, сметана, охолоджене м'ясо та ковбаси, ключовим є "ланцюг холоду". Ці товари належать до категорії "ультрафреш" з терміном придатності від кількох днів до двох тижнів. Вони вимагають спеціалізованих високотехнологічних складів з постійною температурою (2-6°C), потужними холодильними установками, автономними генераторами та спеціальними терморампами. В Україні таких складів завжди було небагато, а їх будівництво коштує десятки мільйонів доларів. Знищення або пошкодження такого холодильного терміналу стає катастрофою, оскільки неможливо швидко знайти аналогічні площі. Поки компанія перенаправить потоки рефрижераторів і налагодить логістику, минає 5-10 днів, що призводить до порожніх полиць у магазинах. Це не криза виробництва, а тимчасова криза доставки.
Тютюновий ринок: концентрація оптовиків
Ситуація з тютюновими виробами відрізняється. Основна проблема тут – надмірна концентрація оптових операторів. Кілька ключових національних дистриб'юторів контролюють більшу частину поставок. Удар по центральному складу такого оператора зупиняє відвантаження для сотень мереж АЗС, магазинів та кіосків. Крім того, тютюн є підакцизним товаром із суворим контролем, і швидка заміна пошкодженої партії може бути ускладнена виробничими графіками та паперовою тяганиною.
Вимушена децентралізація як відповідь бізнесу
Український бізнес, який вже пережив блекаути та дефіцит пального, демонструє гнучкість, перебудовуючи логістичні схеми. Відбувається масштабна вимушена децентралізація. Рітейлери домовляються з локальними виробниками про пряму доставку продукції до найближчих супермаркетів, оминаючи центральні склади. Також впроваджується модель "роботи з коліс": фури приїжджають на перевалочні майданчики, товар швидко перевантажується в менші міські буси і одразу доставляється в магазини. Великі мережі орендують десятки невеликих складських приміщень у різних регіонах, аби уникнути втрати всього запасу у разі удару по одному об'єкту.
Однак така перебудова логістики неминуче призводить до зростання витрат. Ринок складської нерухомості перегрівся, орендні ставки на вільні площі різко зросли. Кардинально подорожчало й саме транспортування через необхідність використовувати більшу кількість дрібних вантажівок. Нестача спеціальних рефрижераторів та водіїв ще більше збільшує вартість перевезення швидкопсувних продуктів. Усі ці додаткові витрати, помножені на ризики, бізнес не може повністю покрити за рахунок мінімальної маржинальності. Тому в найближчій перспективі очікується поступове зростання собівартості базового продуктового кошика.
Попри труднощі, український агросектор та харчова промисловість є самодостатніми. Приватний сектор довів свою здатність до адаптації: системи переналаштовуються, з'являються нові маршрути, відкриваються тимчасові хаби. Тимчасова відсутність певних брендів не є ознакою глобального дефіциту чи краху економіки, а лише наслідками атак, які усуваються. Головне для споживачів – зберігати спокій, не створювати паніки, підтримувати вітчизняного виробника. Їжа в країні буде.