Російські великі бізнесмени, яких часто називають олігархами, насправді виконують функцію «кваліфікованих директорів з опціоном» під повним контролем Кремля, а не є незалежними підприємцями. Така модель управління активами, де власність не є чітко визначеною і може бути відібрана, робить їх частиною путінської системи влади та обґрунтовує ефективність санкцій, накладених на них. На відміну від країн, де відсутній великий приватний бізнес (як-от Куба чи Північна Корея), або де санкції призвели до зміни режиму (як-от ПАР), російські реалії демонструють унікальну модель взаємозалежності бізнесу та держави.
Багато російських олігархів зазнали значних втрат через війну, оскільки їхні компанії були сильно залежні від експорту. Однак, незважаючи на фінансові збитки, вони не висловлюють відкритого спротиву, що свідчить про їхню обмежену незалежність. Це відрізняє їх від ситуації в країнах, де відсутня така структура великого приватного бізнесу, як в Росії. Відсутність великого приватного бізнесу та наявність «чиновників-олігархів», які розпоряджаються активами, відрізняє ситуацію в Росії від прикладів Куби чи Північної Кореї, де активи контролюються державними корпораціями чи близькими до влади особами.
Російські олігархи: «Кваліфіковані директори» Кремля
На відміну від незалежних власників, російські олігархи, такі як Мордашов чи Фрідман, фактично виконують державні завдання. Їхні активи, хоч і здаються приватними, насправді перебувають під жорстким контролем держави, що проявляється у вимогах «скинутися на війну» без жодного спротиву з їхнього боку. Така модель управління, де права власності є невизначеними, а втручання держави у бізнес є нормою, робить їх не стільки підприємцями, скільки «кваліфікованими директорами з опціоном». Це також пояснює, чому санкції проти них є цілком виправданими, оскільки вони є частиною путінської системи влади.
Прикладом такого підходу є історія з Михайлом Ходорковським, який прагнув легалізувати активи та будувати великі міжнародні компанії. Його ідея полягала в інтеграції російського бізнесу в глобальні структури, що дало б змогу розвиватися незалежно від Кремля. Однак ця ініціатива була придушена, зокрема через спротив силових структур та економічного блоку уряду, які прагнули зберегти контроль над активами. Путінська модель управління, що базується на контролі та розподілі ресурсів у межах «сім'ї», виявилася більш пріоритетною для Кремля, ніж розвиток незалежного великого бізнесу.
Унікальність російської ситуації підкреслюється тим, що активи часто оформлюються через офшорні схеми та трасти, що ускладнює пряму ідентифікацію власників. Незважаючи на заморожені яхти та нерухомість, реальні власники та обсяги активів залишаються невідомими. Це створює підстави для боротьби та корупційних схем, але також надає Європі важіль впливу для припинення війни та зміни агресивної політики Росії.
Поворотний момент: від незалежного бізнесу до керованої структури
Аналізуючи ситуацію з Ходорковським, експерти відзначають, що він був одним з небагатьох, хто прагнув до створення глобальних компаній з чіткими правами власності та правовою базою. Його спроба об'єднати ЮКОС із міжнародними корпораціями, такими як Shell чи ExxonMobil, мала на меті вихід на світовий рівень бізнесу. Однак ця стратегія була несумісною з бажанням Володимира Путіна тримати всі важелі контролю у своїх руках, що призвело до арешту Ходорковського у 2003 році. Ця подія стала поворотним моментом, що закріпила модель управління, де великий бізнес став похідним від держави.
На відміну від Ходорковського, інші олігархи, такі як Потанін чи Мордашов, не виявляли подібних амбіцій до інституціоналізації та побудови незалежних корпорацій. Їхні інтереси зводилися до отримання прибутку від радянської спадщини та інвестування в закордонні активи, не потребуючи при цьому прозорої правової системи в Росії. Така позиція не створювала загрози для путінської системи, дозволяючи їм зберігати свої статки та комфортне життя, тоді як Ходорковський, намагаючись будувати «великі корпорації, які підкорюватимуть світ», став «чужим» серед них.
Принцип «мафіозного керівника»: санкції як наслідок
Система управління в Росії, яку багато хто порівнює з мафіозною, передбачає, що кожен великий бізнесмен має «папку з компроматом» та безпосередньо залучений до злочинів, зокрема фінансуючи військові підрозділи. Це створює взаємну відповідальність і неможливість вийти із системи, навіть після скоєння злочинів в Україні. Подібна схема, коли кожен учасник стає співучасником, забезпечує лояльність та контроль з боку вищого керівництва, роблячи санкції проти таких осіб абсолютно обґрунтованими. Європа, заморожуючи активи, використовує це як важіль впливу для припинення війни та зміни агресивної політики.