Держава планує виділити мільярди гривень на забезпечення безкоштовним гарячим харчуванням усіх школярів України. На перший погляд, ця ініціатива виглядає як масштабна соціальна реформа, спрямована на піклування про майбутнє нації, з обіцянками збалансованого меню, свіжих овочів та зменшення кількості солі й цукру. Однак, при оцінці реалій, особливо в регіонах, де тривають бойові дії та навчання часто відбувається в онлайн-форматі, виникає низка запитань щодо ефективності та доцільності таких масштабних витрат. Існує занепокоєння, що за благородною метою може ховатися неефективне використання бюджетних коштів та потенційні схеми розкрадання.
Проблематика починається з географії та безпеки. Попри те, що державні субвенції на гаряче харчування розподіляються на всі області, включно з прифронтовими, такими як Херсонщина, Запоріжжя, Харківщина та Сумщина, у цих регіонах фізично неможливо забезпечити повноцінне гаряче харчування в школах. Діти не можуть відвідувати уроки, а будь-яке скупчення людей чи транспорту є мішенню для ворожих атак. У таких умовах спрямування мільйонів гривень на організацію харчування для порожніх класів або розбитих харчоблоків виглядає як створення ідеального середовища для безкарного списування бюджетних ресурсів, оскільки послугу неможливо проконтролювати чи перевірити на місці під час воєнного стану.
Корупційні ризики та реальність шкільних обідів
Навіть у мирний час шкільне харчування було схильне до корупційних махінацій, таких як відкати на закупівлях, заниження ваги порцій чи постачання неякісних продуктів. Воєнний стан лише посилив ці ризики, виводячи їх на новий рівень безкарності. Державні кошти можуть розподілятися через фіктивний кейтеринг, списування харчування за підробленими актами, прямі неконкурентні договори із завищеними цінами в обхід Prozorro, або ж через заміну повноцінних обідів на незначні продуктові набори, тоді як основна частина бюджету привласнюється.
Навіть у відносно спокійних областях, де школи функціонують офлайн, середня вартість гарантованого державного обіду (близько 50-60 грн на день) викликає сумніви. За ці кошти складно приготувати повноцінну страву, яку обіцяють. Батьківські групи та чати рясніють скаргами на низьку якість харчування, коли діти, попри державні витрати, залишаються голодними та купують їжу самостійно. Водночас, офіційні звіти можуть свідчити про 100% охоплення учнів гарячим харчуванням, створюючи паралельну реальність.
Пропозиції щодо монетизації допомоги
Автор відео пропонує розглянути альтернативу у вигляді монетизації допомоги. Замість створення складної та потенційно корумпованої системи централізованого харчування, держава могла б виплачувати кошти безпосередньо батькам на картку або надавати цільові цифрові сертифікати, які можна використати виключно на продукти харчування. Така система забезпечила б 100% адресність допомоги, гарантуючи, що кошти дійдуть до дитини незалежно від формату навчання. Батьки змогли б самостійно обирати необхідні продукти, враховуючи індивідуальні потреби та можливі алергії. Це також призвело б до нульової корупції на закупівлях та значної економії бюджетних коштів через відсутність потреби в армії контролерів та тендерних комітетів.
Проте, зазначається, що чиновники навряд чи добровільно погодяться на монетизацію, оскільки це позбавить їх контролю над фінансовими потоками та можливості впливати на тендери. Адресна допомога зменшує рентні доходи, що є небезпечним для частини бюрократії. Автор підкреслює, що в умовах війни, коли кожна копійка має значення, держава повинна зосередитися на розумному витрачанні коштів, забезпеченні реальної безпеки для дітей, а не на формальних звітах про реалізацію реформ, які не відповідають дійсності.