Олена Слободян, яка раніше обіймала посаду керівника апарату спікера Верховної Ради Руслана Стефанчука, стала народною депутаткою від партії «Слуга народу». Її призначення викликало резонанс через звинувачення у масштабному плагіаті під час захисту кандидатської дисертації. Ця тема стала знову актуальною після її переходу до парламенту.
За даними активістів проєкту «Дисергейт», в дисертації Слободян, присвяченій патентам у біотехнологіях, виявлено значні збіги змісту зі сторонніми роботами. З 185 сторінок дисертації, близько 147 сторінок містять текстуальні збіги з роботами трьох різних авторів без належного цитування. Особливо значна частина – 97 сторінок – нібито «запозичена» у російської дослідниці Марії Сєрової. Зміни часто зводилися до заміни окремих слів синонімами або перестановки речень.
Наукове керівництво та освіта
Виявилося, що науковим керівником кандидатської дисертації Олени Слободян був спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук. Це викликає питання щодо контролю за процесом написання роботи та можливої причетності Стефанчука до «списування» його протеже. Обидва, Слободян та Стефанчук, мають спільне освітнє минуле: вони закінчили Хмельницький університет управління та права. Також Слободян працювала в Національній академії прокуратури України, де раніше працював і Стефанчук, що вказує на їх тривалу професійну та освітню взаємодію.
Масштаб плагіату
Приклади «творчих» змін, виявлених активістами, ілюструють методи плагіату. Наприклад, формулювання «в подальшому» замінювалося на «згодом», «у відповідності до» на «згідно з», а «увага буде більше стосуватися» на «увага буде в більшій мірі зосереджена». Такі зміни, на думку дослідників, не є суттєвими та не змінюють оригінального змісту, що свідчить про свідоме копіювання тексту.
Контекст та наслідки
Ситуація з Оленою Слободян підкреслює проблему академічної доброчесності в українському науковому середовищі, особливо на тлі обіймання високих посад. Факт можливого плагіату у дисертації, яка є підставою для присудження наукового ступеня, може кинути тінь на репутацію як самої депутатки, так і її наукового керівника, спікера парламенту. Це також ставить під сумнів якість наукових досліджень, які лягли в основу політичних посад.