Телемарафон "Єдині новини": мільярди гривень на критиковану ініціативу

Новини

30.10.2026 12:35 (Оновлено 30.10.2026 в 12:35)

Игорь Блохин, джерело: «Facenews»

Новини

Попри критику з боку експертів, журналістів, міжнародних партнерів та самих громадян, державне підприємство, підпорядковане Кабінету Міністрів, продовжує виділяти значні кошти на телемарафон "Єдині новини". Так, 6 жовтня цього року було підписано три нові договори на 75 мільйонів гривень, що значно контрастує з рішенням Кабміну зупинити капітальні видатки через брак коштів. Загалом, лише за виробництво контенту на 2026 рік державою вже закладено майже 713 мільйонів гривень. Загальна сума, яку держава заплатила за телемарафон з березня 2022 року, сягає майже 3,45 мільярдів гривень, що вдвічі більше, ніж виділяється на гранти Українського культурного фонду (близько 340 млн грн у 2026 році) і значно перевищує бюджет на лікування та протезування для військових (1 млрд грн на всю країну).

Ідея телемарафону виникла як тимчасове рішення на початку повномасштабного вторгнення Росії, коли українські канали об'єдналися в один ефір для забезпечення безперервного мовлення та протидії ворожій пропаганді. 19 березня 2022 року Президент України ввів у дію рішення РНБО про єдину інформаційну політику, що зобов'язало загальнонаціональні канали транслювати "Єдині новини". На той час ідея мала сенс: марафон забезпечував одне надійне джерело інформації в умовах невизначеності та хаосу. Наприкінці березня 2022 року його дивилися понад чверть усіх телеглядачів, а в травні того ж року 69% українців довіряли йому. Однак, попри налагодження роботи окремих каналів, марафон продовжив своє існування. Вже у серпні 2022 року було заявлено, що він триватиме до перемоги, а у лютому 2023 року Міністерство культури відзначало його річницю, підкреслюючи високий рівень довіри та охоплення.

Олігархічні медіахолдинги як отримувачі бюджетних коштів

Фінансування телемарафону здійснюється з державного бюджету, і кошти спрямовуються на контент, який замовляють у чотирьох основних медіахолдингів: "СЛМ Новини" (Віктор Пінчук), "1+1" (Ігор Коломойський), "Інтер" (Дмитро Фірташ) та "Ми Україна" (пов'язаний з Рінатом Ахметовим). Це означає, що державні кошти надходять до медіагруп, які контролюються найбільшими олігархами країни, причому деякі з них (Коломойський, Фірташ) перебувають під санкціями. Ці контракти укладаються на основі рішень, прийнятих кілька років тому, і щороку поновлюються, тоді як інші канали, такі як "5 канал", "Прямий" та "Еспресо", які зверталися до участі в марафоні ще навесні 2022 року, не були до нього допущені. Це створює ситуацію ексклюзивного доступу до державного фінансування для певних гравців ринку.

Крім того, довіра українців до телемарафону суттєво знизилася. Згідно з дослідженням "Детектор медіа" від березня 2026 року, частка громадян, які позитивно ставляться до марафону, впала з 45% до 18% за чотири роки. Це частково пояснюється непропорційним представництвом у ефірі. З червня по грудень 2024 року 87% запрошених до ефіру депутатів були представниками "Слуги народу", тоді як представників "Європейської солідарності" за весь рік не запросили жодного разу. Подібна ситуація спостерігається й з представниками Офісу Президента, які виходили в ефір понад 200 разів за півроку, проти лише двох представників опозиції у лютому 2026 року. Це перетворює марафон на інструмент обслуговування влади, що підриває його довіру та різноманітність.

Міжнародна критика та українська інтеграція до ЄС

Проблематичність телемарафону помічена не лише в Україні, а й за кордоном. Державний департамент США у звіті про права людини в Україні зазначив, що марафон забезпечив безпрецедентний рівень контролю над телевізійними новинами у прайм-тайм. "Репортери без кордонів" у 2025 році закликали український уряд взагалі припинити цю ініціативу. Європейська комісія у своєму звіті від 30 жовтня 2024 року також розкритикувала "Єдині новини", вважаючи, що Україні необхідно відновити різноманітний медіапростір. Це викликає занепокоєння, адже рекомендації Єврокомісії є ключовими для процесу вступу України до Європейського Союзу.

Альтернативні моделі підтримки медіа: досвід Латвії

На противагу українській моделі, багато країн Європи та Північної Америки впроваджують ефективніші механізми підтримки медіа. Латвія, яка також межує з Росією та стикається з російською пропагандою, з 2017 року використовує Фонд підтримки медіа, який фінансується Міністерством культури та адмініструється окремою установою. Кошти розподіляються через прозорі конкурси, де заявки оцінює незалежна комісія. У 2024 році фонд виділив 4,35 мільйона євро, а на 2026 рік заплановано 5 мільйонів євро. Ці гроші розподіляються між загальнонаціональними, регіональними, місцевими та діаспорними медіа, заохочуючи таким чином різноманітність та конкуренцію. Ця модель сприяє підвищенню якості журналістики, розслідувань та аналітичних матеріалів, а також зміцненню інформаційної безпеки країни.

Крім того, досвід Латвії демонструє, що державна підтримка має стимулювати медіа до самостійного розвитку, а не створювати залежність. За новими правилами, частка державної підтримки щодо обороту медіа щорічно зменшується. Це забезпечує баланс між державною допомогою та комерційною стійкістю ЗМІ. Така система, де гроші діляться між десятками медіа через прозорі конкурси, є значно ефективнішою, ніж фінансування чотирьох великих компаній в Україні.

Інші міжнародні моделі та висновки

Схожі успішні моделі підтримки медіа існують і в інших країнах. Литва має Фонд підтримки медіа, де заявки оцінюють 50 незалежних експертів з бездоганною репутацією. Канада реалізує програму підтримки місцевої журналістики, фінансуючи журналістські посади через незалежні неприбуткові організації. У Великій Британії BBC співпрацює з місцевими видавцями, фінансуючи журналістів, які висвітлюють роботу місцевої влади. У всіх цих випадках ключовим є принцип "фінансування на відстані витягнутої руки", що зменшує ризик політичного впливу та маніпуляцій. Навіть під час Другої світової війни, як показує приклад США та Великої Британії, журналістика зберігала свою незалежність та критичну функцію, обмежуючись лише військовими таємницями, а не загальним контролем над інформаційним полем. Україні, яка прагне до євроінтеграції та має на меті побудову демократичного суспільства, слід переглянути свою політику підтримки медіа, перейшовши від монопольної моделі телемарафону до стимулювання конкуренції, прозорості та різноманіття, що відповідатиме сучасним реаліям споживання інформації та потребам суспільства.