Протягом десятиліть дослідники висували різні теорії: від падіння гігантського метеорита до залишків міфічного міста Атлантида. Проте детальні мінералогічні та геологічні дослідження спростували космічну версію, довівши, що структура є результатом тривалих внутрішніх процесів нашої планети та подальшої ерозії.
Від метеоритного удару до сухопутної брекчії: історія наукових помилок
Перші дослідження структури Ришат (що в перекладі з місцевої арабської мови означає «пір'я») розпочали французькі географи ще у 1930-х роках, коли Мавританія була колонією Франції. У 1948 році Жак Рішар-Молар висловив припущення, що «Око» утворилося через підняття магми, яка застигла під поверхнею у вигляді купола — лаколіту. Проте згодом ця теорія була відсунута на задній план через серію нових знахідок.
Читайте також: Світ науки: походження Землі, «торф’яні димарі» та пухнастий динозавр
У 1952 році експедиція Теодора Моно виявила в мавританській частині пустелі кілька справжніх ударних кратерів, розташованих майже на одній лінії: Ауелуль, Нумер та Темішат. Це підштовхнуло вчених до думки про метеоритне походження і самої структури Ришат. Гіпотезу підкріпило дослідження 1964 року, коли французький геолог Андре Кайо заявив про виявлення у зразках порід коеситу — мінералу, що формується виключно під дією екстремального тиску від удару метеорита або ядерного вибуху.
Крапку в метеоритній теорії поставив американський геолог Роберт Фудалі. У 1969 році він опублікував у журналі Science результати власного аналізу зразків, довівши, що знайдений мінерал є звичайним баритом, а сама порода — тектонічною брекчією, утвореною внаслідок геологічного підняття. Тог ж року Роберт Дитц, Роберт Фудалі та Вільям Кеседі опублікували спільну працю, яка остаточно довела ендогенне походження Ришат та сусідньої структури Семсіят.
Анатомія структури: як насправді формувалося «Око»
Сучасне наукове пояснення структури Ришат з'явилося у 2005 році завдяки дослідженню Гіома Матона, Мішеля Жебрака та Джеймса Лі. Використовуючи аргон-аргонове датування, вчені встановили, що об'єкт мав два основні етапи формування. Перший відбувся близько 200 мільйонів років тому під час розпаду суперконтиненту Пангея та утворення Атлантичного океану. Другий етап припав на період 98–99 мільйонів років тому, коли розділялися Південна Америка та Африка.
Глибоко під землею утворилася складна магматична система. Розплавлена порода тиснула на верхні осадові пласти, вигинаючи їх угору у формі гігантської бульки (купола). Після припинення підняття за справу взялися вода та вітер, що призвело до масштабної ерозії.
- Кільцеві квести: Три концентричні гряди з твердих порід, нахилені від центру назовні під кутом 10–20 градусів, які повільніше руйнувалися ерозією та утворили характерний смугастий малюнок.
- Базальтові дайки: Магматичні тіла завширшки від 20 до 50 метрів на відстані кількох кілометрів від центру, що сформувалися через заповнення тріщин магмою.
- Центральна брекчія: Зона завширшки 3 кілометри, складена із зцементованих уламків порід, яка утворилася внаслідок обвалу підземних порожнин під дією гарячих карстових вод.
Спростування міфу про Атлантиду Платона
Через свою унікальну концентричну форму структура Ришат часто стає об'єктом псевдонаукових теорій, які пов'язують її з легендарною Атлантидою. Прихильники цієї гіпотези посилаються на описи давньогрецького філософа Платона, який згадував про місто, оточене кільцями води та суші.
«Він створив почергові пояси моря і суші, більші і менші, що замикалися один навколо одного: два пояси суші і три пояси води. Він обернув їх наче на токарному верстаті, так що кожне кільце було однаково віддалене від центру по всьому колу.» — Платон, діалог «Критій».
Проте геологічні факти повністю спростовують будь-який зв'язок Ришат з Атлантидою. Вік порід структури становить від 100 до 200 мільйонів років, що набагато випередила появу людства. Крім того, геологи довели, що цей купол ніколи не був повністю затоплений чи оточений морем. Тут існують лише ваді — сухі долини, які тимчасово наповнюються водою під час рідкісних злив. Дослідники не знайшли в межах об'єкта жодних слідів архітектури чи інженерних споруд давніх цивілізацій, а лише первісні кам'яні знаряддя праці преашельської та ашельської епох.
Природний монумент історії Землі
«Око Сахари» залишається видатним геологічним об'єктом, який наочно демонструє силу внутрішніх процесів Землі. Наукове розкриття таємниці структури Ришат доводить, що реальні природні механізми підняття магми та мільйонів років ерозії є не менш захопливими, ніж міфи про космічні катастрофи чи втрачені стародавні цивілізації.
Читайте також: Як працює космос: Основи орбітальної механіки для початківців