Україна вдарила по "хімічному серцю" Росії: зупинено гігантський нафтохімічний комплекс

Наступного дня після атаки з Тобольського терміналу не було відправлено жодної тонни скрапленого газу, тоді як раніше він експортував близько 4000 тонн на добу. Цей комплекс був здатен виробляти 2,5 мільйона тонн полімерів на рік, зокрема 1,5 мільйона тонн поліетилену та 1 мільйон тонн поліпропілену, що становить приблизно половину всього російського виробництва в цьому сегменті. Також підприємство виробляло 6 мільйонів тонн скрапленого газу, що відповідає 40% загального обсягу виробництва в Росії. Вартість комплексу становить 9,5 мільярда доларів, частину з яких було профінансовано з Фонду національного добробуту.

Технологічна залежність та наслідки ударів

Технологічна база "Запсибнефтехиму" значною мірою залежить від іноземних рішень. Паровий крекінг ліцензувала німецька компанія Linde, поліетиленові лінії використовують технології британської Ineos, а поліпропіленові – нідерландської LyondellBasell. Проектуванням займалися французька Technip та німецькі компанії. Багато з цих іноземних компаній припинили свою діяльність у Росії після 2022 року. Ймовірною ціллю атаки була центральна газофракціонуюча установка, яка є початковою ланкою виробничого ланцюга. Пошкодження цієї установки ставить під загрозу всю подальшу роботу полімерних ліній через відсутність сировини.

Крім Тобольська, 11 серпня атаковано нафтопереробний завод "Танеко" під Нижньокамськом (з потужністю переробки понад 16 мільйонів тонн на рік) та "Афіпський НПЗ" на Кубані, де було уражено колону первинної переробки. Наступної ночі стало відомо про атаки на три великі об'єкти в Омську. Ці удари свідчать про розширення географії та системний підхід у виборі цілей, які мають на меті не лише зниження виробництва пального, але й удар по нафтохімічній промисловості, що виробляє матеріали для пакування, будівництва, медицини та військової техніки.

Нафтохімія була ключовою ставкою Росії на виживання в умовах санкцій та ембарго, спрямованою на збільшення доданої вартості продукції з сирої нафти. Планувалося наростити потужності на 40% до 2030 року, що дозволило б Росії зайняти четверте місце у світі за виробництвом етилену. Удар по "Запсибнефтехиму" фактично нейтралізує цю стратегію. Проблеми з отриманням запчастин через санкції, як це вже спостерігалося в російській нафтопереробці, ускладнюють швидке відновлення пошкодженого обладнання, що залежить від західних технологій.

Відсутність публічних термінів відновлення роботи "Запсибнефтехиму" свідчить про складність ситуації та, ймовірно, про нерозуміння російською стороною способів вирішення проблеми. Комбінована дія санкцій та ударів дронів призводить до руйнування промислової бази. Хоча комплекс не був повністю знищений, пошкодження ключових вузлів вимагатиме значних часових та фінансових ресурсів для ремонту, а також потенційно нових ударів. Це також негативно впливає на інтереси китайських інвесторів, які мають частку в "Запсибнефтехимі" через Sinopec та фонд "Шовкового шляху".

Ці атаки демонструють деіндустріалізацію Росії, яка, попри наявність сировини, втрачає здатність переробляти її на готові продукти. Такі системні дії, що вимагають детального аналізу схем роботи промислових об'єктів, вчаться українською стороною. Удари по об'єктах на відстані 2000 км руйнують російське переконання про безпеку території за Уралом. Розрахунок на географічну недосяжність промислових об'єктів тепер не працює, оскільки їх неможливо перевезти в більш безпечне місце.

Санкції та дрони: мультиплікативний ефект

Застосування санкцій у поєднанні з дроновими атаками демонструє мультиплікативний ефект. Санкції самі по собі не завжди ефективні, оскільки Росія часто обходить їх через треті країни. Однак, коли вони поєднуються з фізичним руйнуванням обладнання, це призводить до значних труднощів у ремонті та відновленні. Це справжня руйнація промислової бази, яку необхідно доносити до західних партнерів. Така спроможність України завдавати ударів на великі відстані стає капіталом у майбутніх переговорах.