Одеса на межі: Чи залишиться мільйонне місто без питної води?

Цього літа в басейні Дністра спостерігалося безпрецедентне маловоддя, якого не фіксували від початку спостережень 130 років тому. Річки басейну віддають лише відсотки від норми, а Дністровське водосховище наповнюється значно менше, ніж зазвичай. Скид води в нижню течію був знижений до 85 кубометрів за секунду, що нижче санітарного мінімуму (100 кубометрів за секунду), нижче якого річка починає деградувати. Україна навіть досягла домовленості з Молдовою про тимчасове скорочення скиду для збереження залишків води.

Вразливість системи водопостачання

Централізоване водопостачання Одеси базується виключно на Дністрі. Єдиний водозабір, одна станція очистки під Біляївкою та 40 кілометрів труби до міста – це вся інфраструктура. Відсутність резервних поверхневих джерел створює критичну ситуацію. Від цього водозабору залежать не лише одесити, а й сусідні міста та десятки сіл навколо – Чорноморськ, Южне, Біляївка, Білгород-Дністровський, загалом понад мільйон людей. Влітку, під час курортного сезону, споживання води додатково зростає.

Ситуація ускладнюється тим, що Дністер також забезпечує водою сусідні регіони, зокрема Молдову. Коли рівень води в річці падає до історичних мінімумів, навіть за наявності води в самій річці, крани в Одесі можуть стати сухими через проблеми з електропостачанням насосних станцій.

Наслідки обстрілів та екологічні загрози

Вразливість системи стала очевидною під час обстрілів. У лютому 2026 року атака на енергетичну інфраструктуру залишила близько 300 000 одеситів без води. У серпні того ж року удар по енергетиці регіону призвів до припинення водопостачання майже всього міста, попри те, що річка була повноводною, а труба – цілою. Це демонструє, що ворогу не обов'язково влучати безпосередньо в водозабір; достатньо знеструмити підстанції, щоб мільйони людей залишилися без води.

Навесні, після удару в районі Дністровської ГЕС, до річки потрапило пальне та технічне масло, забруднивши воду аж до Молдови. Проби, взяті біля питного водозабору Одеси, підтвердили потенційну загрозу отруєння води. Це додає до ризиків маловоддя та енергетичних атак третій сценарій – неможливість використання води через її забруднення.

Відсутність резервів та шляхи вирішення

Резервні потужності Одеси для подолання таких криз практично відсутні. Півтора десятка бюветних комплексів на мільйон мешканців можуть забезпечити лише малу частку потреби. Артезіанські свердловини малопродуктивні, а доставка води цистернами є тимчасовим заходом, що не вирішує проблему при тривалому дефіциті. Ситуація з Дунаєм як альтернативним джерелом також складна: цього року рівень річки в Рені впав до мінімуму, а солона морська вода проникла на десятки кілометрів угору, потребуючи додаткової підготовки.

За останні півтора десятиліття в області зникли десятки малих річок, що посилює тиху деградацію водних ресурсів. Агентство відновлення прогнозує, що Одеса може залишитися без питної води за 10-15 років, якщо не будуть вжиті радикальні заходи. Єдиним рішенням, яке розглядається, є будівництво нового магістрального водогону з Дунаю, з перспективою подальшого продовження на Херсон. Хоча вартість, джерела фінансування та терміни реалізації цього проєкту ще не визначені, це перший стратегічний крок у плануванні майбутнього водопостачання міста.

«Наша держава вміє героїчно ліквідовувати наслідки і зовсім не вміє запобігати катастрофам. Стратегічної думки часто не вистачає. Оце треба фіксити, тому що це вже ненормально. Миколаїв показав абсолютно все, що буває, коли місто висить на одному водоводі.»

Приклад Миколаєва, який після підриву водогону Дніпро-Миколаїв навесні 2022 року три роки прожив на технічній солоній воді, є наочним свідченням наслідків. Тоді місто майже рік відновлювало водопостачання, витративши 6 мільярдів гривень. Це демонструє, що втратити нормальне водопостачання можна за одну ніч, а відновлювати його – роками та за мільярди. На відміну від швидкого реагування на кризові ситуації, превентивні заходи та стратегічне планування інфраструктури часто залишаються поза пріоритетами, особливо в умовах війни.

Проблема не лише в бюджеті, а й у системному плануванні. Інфраструктура розрахована на десятиліття, тоді як державне планування часто обмежене кварталами чи зведеннями. Водна безпека, яка є ключовим елементом обороноздатності міста, а отже, і держави, зводиться до рівня екологічної чи «зеленої» повістки. Місто без води не може ефективно оборонятися, приймати біженців, забезпечувати логістику, лікувати поранених і стає проблемою, а не основою для розвитку країни.

Висновок: Пріоритети та стратегічне бачення

Попри те, що наразі ситуація з водопостачанням в Одесі контрольована, загроза залишається реальною. Збіг маловоддя на Дністрі та серії влучань по енергетиці взимку може призвести до повторення «миколаївського сценарію» в найближчий холодний місяць. Необхідність змінити пріоритети та готуватися до серйозних випробувань є нагальною. Потрібно стежити за рівнем скиду води з Дністра, реалізацією проєкту водогону з Дунаю та будівництвом другого незалежного джерела водопостачання Одеси. Держава перевіряється не лише у моменти криз, але й у спокійні періоди, коли є можливість закласти фундамент для майбутньої безпеки, зокрема, побудувати резервний водогін. Україна навчилася ефективно ліквідовувати наслідки, але час переходити до превентивних стратегічних рішень, аби міста-мільйонники, як Одеса, могли спокійно розвиватися, а не боротися за виживання.