Знищена Легенда Києва: Як Сінний Ринок Став Символом Втраченої Історії

Київський історик Дмитро Малаков детально описав організацію цього базару в повоєнні роки. Згідно з його спогадами, ринок мав чіткий розподіл торгових місць: м'ясні ряди розташовувалися зі східного боку, молочні — із західного, в центрі продавали овочі та фрукти, а біля воріт — квітникарі. З боку вулиць Великої Житомирської та Артема (нині Січових Стрільців) базар закінчувався дерев'яними крамницями, де продавали взуття, тканини, посуд та господарські товари.

Будівництво Нового Критого Ринку

Після рішення про ліквідацію старих базарів міська влада постала перед завданням створити новий ринок, який би відповідав стандартам впорядкованої міської торгівлі. На відміну від попередників, новий об'єкт мав бути критим, тобто розміщеним у спеціально збудованій будівлі. Для нового торгового комплексу обрали ділянку на вулиці Воровського (нині Бульварно-Кудрявська). Проєкт також передбачав облаштування сходів з боку вулиці Чкалова (сучасна вулиця Олеся Гончара) для зручного доступу. Так розпочалася історія нового критого ринку, що мав замінити традиційні торгові майданчики на Галицькій та Львівській площах.

Будівництво розпочалося у 1949 році за проєктом архітекторів Фрідліна та Кучера. Майбутню споруду назвали Центральним критим ринком, хоча для киян вона так і залишилася «Сінним». Одним із головних завдань для архітекторів було забезпечення максимального використання природного освітлення. Завдяки оригінальному інженерному рішенню, план вдалося реалізувати, проте складна конструкція даху значно ускладнила будівельні роботи, через що будівництво тривало 9 років.

Будівля мала прямокутну форму розміром 100 на 50 метрів. Основний вхід був з боку сучасної Бульварно-Кудрявської вулиці, ще один — з боку вулиці Олеся Гончара, а по три входи розміщувалися на кожному з двох бічних фасадів. Внутрішній простір складався з центральної зали шириною 34 метри та прилеглих бічних проходів. Несучими елементами даху були серпоподібні сталеві арки, встановлені кожні 11 метрів. На них кріпилися сталеві балки, між якими монтувалася сітка з металевих кутників, що слугувала основою для склобетонних панелей з вбудованими скляними лінзами, які формували напівпрозоре покриття даху. Це забезпечувало природне освітлення торгової зали.

Виготовлення панелей вимагало суворого дотримання технічних процедур, використання напівжорсткого цементного розчину та сталевого армування. Скляні елементи, арматура та цементний розчин поміщалися у спеціальні дерев'яні форми. Після встановлення панелей стики з металевим каркасом герметизували просмоленим клоччям, а потім обробляли бітумною емульсією. Ця робота потребувала багато часу та ручної праці, а вага окремих елементів даху (від 40 до 250 кг) ускладнювала монтаж. Важливим було також ретельне герметизування численних стиків та регулярний контроль стану гідроізоляції.

Архітектори подбали не лише про конструкцію, а й про організацію торгівлі. Торгові місця планувалися як чотири острівні групи в центральному нави та ще 12 груп уздовж боків зали. Окрема зона була передбачена для продажу риби та м'яса. Відкриті торгові столи мали розташовуватися в кінці центральної зали, зверненою до вулиці Олеся Гончара, з двома акваріумами для живої риби. На другому поверсі планувався продаж промислових товарів: тканин, одягу, взуття, галантереї, а також майстерні з ремонту.

Окрім традиційних торгових місць, будівля включала стаціонарні торгові точки, розташовані навколо колон. Зв'язок із складськими приміщеннями в підвалі забезпечувався через систему ліфтів. Підвальний поверх відводився під зберігання товарів, технічне обслуговування, холодильні камери, склади для овочів та специфічні приміщення для некондиційних товарів. Для транспортування товарів та обслуговування складів були передбачені два широких проїзди, а також машинне відділення з компресорами для холодильного обладнання та допоміжні приміщення для персоналу. Таким чином, центральний критий ринок був задуманий як багатофункціональний комплекс.

Відкриття та Подальша Історія Ринку

12 серпня 1958 року газета «Вечірній Київ» повідомила про відкриття нового ринку. Видання описало перші години його роботи: «Щойно вчора тут кипіли будівельні роботи, а сьогодні вперше прибули сюди кияни та колгоспники з усіх кінців України, які привозять до столиці різноманітну сільськогосподарську продукцію». Над фасадом білокам'яної споруди розвівався напис «Ласкаво просимо». Відвідувачі заходили через головний вхід, а також по широких гранітних сходах з боку вулиці Чкалова. У величезній залі гармонійно поєднувалися об'єм і простір із простим і красивим оздобленням. Над головою простягалося ажурне склепіння, зібране з понад 30 000 скляних лінз, через яке лилося м'яке світло. На першому поверсі розташовувалися торгові ряди з продуктами, на другому — балкони-галереї з кіосками. Загальна корисна площа зали з балконом становила 9000 м², а загальний об'єм критого ринку, одного з найбільших у СРСР, — 80 000 м³. Було облаштовано 100 торгових місць. На першому поверсі діяло кафе «Автомат», де понад 20 механізованих продавців реалізовували бутерброди, кондитерські вироби та іншу продукцію.

У 1980-х та 1990-х роках Сі́нний ринок став популярним місцем для торгівлі не лише продуктами, а й речами. Відкриті ряди вздовж головної будівлі та знамениті сходи на вулиці Гончара перетворилися на блошиний та антикварний ринок. Тут можна було придбати старовинні предмети побуту, витвори мистецтва, вживаний одяг та дрібні господарські дрібнички.

Занепад ринку розпочався після рішення київської влади, ухваленого після трамвайної аварії у Дніпродзержинську 2 липня 1996 року. Через значний ухил вулиць було скасовано знаменитий другий трамвайний маршрут, який сполучав ринок із залізничним вокзалом. Замість нього тимчасово пустили автобус, який згодом так і не було замінено трамваєм. Скасування трамвайного сполучення негативно вплинуло на функціонування ринку: кількість покупців і товарів помітно зменшилася, а площа, відведена під продаж промислових товарів, зросла.

Процес «знищення» ринку розпочався в листопаді 2004 року, коли Київрада вирішила передати земельну ділянку в оренду компаніям «Фе́ро» та «Сінний ринок» для будівництва торговельно-офісно-житлового комплексу з підземним паркінгом. У 2005 році Міністерство культури не внесло ринок до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а сам об'єкт визнали аварійним і закрили. Незабаром розпочався демонтаж будівлі. Руїни колишнього ринку простояли до 2015 року, коли демонтажні роботи були відновлені, і в червні 2015 року Сі́нний ринок остаточно зрівняли із землею. У 2016 році презентували проєкт житлового комплексу «Ярославів град», який і було збудовано на місці легендарного ринку.