Вдала інформвійна: «Зраду-перемогу» створив російський пропагандист у 2013 році

Статті

18.02.2019 14:00 (Оновлено 18.02.2019 в 14:03)

Ольга Скороход, «Цензор.НЕТ»

Статті

​Інформаційна війна, яку веде РФ проти України, розгортається за зрозумілими алгоритмами, але через брак досвіду в пастку фейків потрапляють як прості українці чи європейці, так і досвідчені політики.

Інформаційна війна, яку веде РФ проти України, розгортається за зрозумілими алгоритмами, але через брак досвіду в пастку фейків потрапляють як прості українці чи європейці, так і досвідчені політики.

Постійний представник України при Раді Європи Дмитро Кулеба пропонує механізм розпізнавання пропаганди у книзі "Війна за реальність: як перемагати у світі фейків, правд і спільнот". Як запевняє пан Кулеба, він зібрав дані, що давно відомі науковцям, дипломатам та медійникам, з метою винести їх у публічний простір.

Презентація книги в Україні запланована на 1 березня. Частина коштів від продажу кожної книги буде спрямована у фонд "Повернись живим". Наразі читачі "Цензор.НЕТ" мають змогу коротко ознайомитися з основними порадами. Чи варто вступати у суперечку з "тролем"? Як уберегти свою психіку від фейків, інформатак та спокуси в усьому вбачати "зраду"? Чому знати альтернативну думку є питанням особистої безпеки, а не смаку? І хто та коли ввів до українського інтернет-сегменту поняття "зради"?

МОЗОК СХИЛЬНИЙ КРАЩЕ СПРИЙМАТИ НЕГАТИВНУ ІНФОРМАЦІЮ, НА ЦЬОМУ ТРИМАЄТЬСЯ ФЕНОМЕН ФЕЙКІВ

- З анонсу книги випливає, що вона має бути корисною як українцям, так і урядовцям інших країн, а також бізнесу. Звідки така універсальність?

- Тому що немає ніякої принципової різниці між людськими, корпоративними або міждержавними комунікаціями. Правила скрізь діють одні й ті самі. Принципи працюють однаково, коли певна компанія потрапляє в якусь репутаційну кризу та її хочуть розхитати, або атакують державу чи навіть окрему людину. Так само, як одні й ті самі компанії надають послуги з інформаційних атак або захисту від них і людям, і державам, і компаніям.

- Ви пропонуєте 5 принципів того, як убезпечитися від інформаційної атаки. Спиратися на реальність, критично мислити, керувати емоціями, відчувати спільноту і взаємодіяти з державою. Пропоную пройтися спочатку.

- Сучасні дослідження й наукові технології дозволяють аналізувати мозок людини, бачити, як він на що реагує і доходити до таких висновків. Порада спиратися на реальність пояснюється дуже просто. Ми живемо в світі, де дуже важко стало зрозуміти, що є реальним, а що ні. Починаючи від дезінформації та фейків, які спотворюють наше уявлення про реальне, і завершуючи технологіями віртуальної чи доповненої реальності, які створюють психологічний ефект буцімто іншого світу. Наприклад, технологія так званих deep fake, тобто глибинних фейків, - коли людина на відео починає говорити те, чого вона ніколи не говорила. Тобто до її вуст адаптують абсолютно інший текст, і ви не можете з першого погляду розрізнити, що це брехня. Реальність – це явище, яке у нас крадуть. І тому нам потрібно навчитися чітко розуміти, що є реальним з точки зору захисту наших інтересів.

- І саме другий пункт – критичне мислення – те, що допоможе на цю реальність зіпертися?

- Критичне мислення буде ключовим терміном найближчими роками, бо по суті зводиться до того, що треба все піддавати аналізу. Проблема в тому, що люди не люблять нічого аналізувати і критично осмислювати. Нам набагато простіше сприймати речі так, як ми їх чуємо або бачимо, не осмислюючи. Насправді дослідження нейрофізіологів показують, що наш мозок не схильний критично мислити в автоматичному режимі. Тобто треба докладати зусиль, щоб змушувати себе критично мислити, тому що інстинктивно мозок сприймає отриману інформацію автоматично. Більше того, мозок схильний краще сприймати емоційно забарвлену інформацію негативного характеру.

На цьому й тримаються негативні заголовки медіа. Тому заголовок "Син зарубав сокирою матір" отримає більше переглядів, ніж "Дівчинка заспівала фантастичну пісню". Фейсбук проводив таємні дослідження. Десятки тисяч користувачів розділили на дві групи. Одним у стрічці тижнями показували більше позитивних постів, а іншим – більше негативних. І через деякий час були чітко зафіксовані кореляції. Люди, які бачили більше позитивних постів, самі почали писати більш позитивні власні пости. А ті, які бачили більше негативних постів, почали теж писати негативні пости. Феномен фейків тримається на таких особливостях мозку, адже фейки якраз будуються на основі насамперед емоцій. Тому треба вчитися критично мислити.

- Порада керування емоціями стосується конкретних ситуацій та персональних атак?

- Я думаю, кожна людина знає ситуацію, коли дійсно падає планка і ти себе перестаєш контролювати, а потім відходиш і думаєш: як це зі мною сталося? Дуже часто це відбувається якраз під час споживання інформації. Наприклад, у соцмережі ми прочитали неправдивий пост, який нас вразив, і автоматично поширили, таким чином збільшили охоплення брехливої інформації. Згодом, якщо захочемо, то ми зможемо критично його осмислити. Але люди дуже не люблять визнавати свої помилки, тому надзвичайно важко потім переконати самого себе, що ти помилився і видалити цей пост. Тому, щоб не робити такі помилки, ми маємо навчитися контролювати свої емоції. Все це надзвичайно складно. Якби це було дуже просто, про це не писалися б книжки. Але це цілком можливо.

- Четверте правило – відчувати спільноту.

- Це фундаментальна штука і відносно новий феномен. Якщо критичне мислення, опір на реальність, контроль емоцій – це питання давнє, то відчуття спільноти насамперед пов'язане з формуванням груп у соціальних мережах. Такі спільноти будуються навколо тем, лідерів думок, дописи яких гарантовано збирають до тисячі лайків, чи якогось телешоу, випуски якого глядач ніколи не пропускає.

Знову ж таки, є наукові дослідження психологів і нейрофізіологів про те, що перебування в групі однодумців призводить до радикалізації й укорінення одних і тих самих ідей. Людина перестає сприймати критичні альтернативні думки, відбувається радикалізація, а потім - конфлікт між спільнотами. І це все працює однаково, починаючи з груп у Фейсбуку і закінчуючи державами.

Умовно кажучи, якщо ми з вами і ще з парою друзів почнемо щодня зустрічатися, пити вино і обговорювати питання про те, що скайп – це погана технологія, то ми неминуче будемо в цьому переконані, навіть якщо існуватимуть сотні досліджень, які стверджуватимуть, що скайп – це хороший сервіс.

Тому в книжці я говорю про таке явище як спільнотофренія. Це наша залежність від спільнот, яка спотворює наші уявлення про реальність. Я раджу не лише розуміти спільноту, а відчувати її - куди вас все це тягне, чи не стоїть за спільнотою якийсь модератор або 2-3 активних учасники, які тягнуть за собою тисячі інших, нав’язуючи їм певну точку зору.

- І останнє правило – взаємодіяти з державою.

- Зараз модне все недержавне. Висловлюють прогнози про те, що держави взагалі помруть, а світом керуватимуть великі міста. Це звучить красиво, але малореалістично. Навіщо потрібна держава? Тому що ми не можемо вирішити самі той масштаб проблем, який зараз маємо в комунікативному просторі. Ми не можемо подолати російську пропаганду, навіть якщо ми як прості користувачі об’єднаємося з громадськими організаціями, з незалежними медіа і почнемо протидіяти. Ми не можемо вирішити проблему безпеки приватних даних у Фейсбуку чи Твіттері без створення регуляторних рамок для існування цих корпорацій. Це робить держава. І ще один момент, чому потрібно взаємодіяти з державою. Дуже часто мета ворога у комунікативних війнах - роз’єднати суспільство і державу, а тоді окремо кожного далі руйнувати і добивати. Це та стратегія, яку зараз в Україні реалізує Росія своїм інформаційним інструментом. Тому нам треба триматися разом хоча б для того, щоб спільно протидіяти цій загрозі.

РОСІЙСЬКА ПРОПАГАНДА – ЦЕ ВІДНОВЛЕНА РАДЯНСЬКА МАШИНА ПЛЮС ЗАХІДНІ НАУКОВІ РОЗРОБКИ

- Один з наріжних каменів книги – це необхідність дерадикалізації українського суспільства. Ви підкреслили, що саме українського. Чому?

- Один з ключових моментів для перемоги це внутрішня дерадикалізація суспільства, роз’єднаного тими спільнотами, про які я говорив. Тому що в той момент, коли ми почнемо безповоротно воювати один з одним, ми програємо війну з Росією.

- Як працюють фабрики путінських тролів? Бо ми так уявляємо, що люди там сидять, кожен щось строчить. Як їх готують, сама технологія відома?

- Їм дають, умовно кажучи, такий трудовий план на день – 50 коментарів з 10 акаунтів.

- Я можу припустити, що пам'ятки тролям спираються на ті ж дослідження, що й ви, але з акцентом, як контролювати маси.

- Можу окреслити, як відбувалася еволюція Росії в цій сфері. Коли вони на початку 2000-х вирішили, що стають на шлях війни, то залучили науково-дослідні інститути, в тому числі закриті. Також залучили професіоналів медіа-ринку – інтернет тоді ще був не дуже популярним, тому насамперед було телебачення. Тоді був зароджений Russia Today в тому вигляді, в я кому ми знаємо. Також взяли західні наукові дослідження, тому що своїх особливо не було. Повернули людей і помножили це на комп’ютерні онлайн-технології. Треба запам'ятати дві ключові речі. Перше: російська машина комунікативної війни – це відроджена радянська машина плюс західні наукові розробки і технології. Там, наприклад, є психологи, які безпосередньо визначають, як має відбуватися і зніматися телешоу, щоб справляти максимальний вплив на глядача. Там сидять фахівці з тієї ж нейрофізіології, які працюють з тим, як мають бути сформовані повідомлення, інформаційні тези для того, щоб вони впливали так, як це вигідно їм.

На прикладі того, як вони працюють, скажімо у США, бачимо, що зараз вони воліють не нав'язувати свої меседжі, а підхоплювати вже існуючі маргіналізовані думки зсередини американського суспільства і просто допомагати їм розкручуватися. Це вирішує низку технологічних питань, насамперед, щодо автентичності. Тобто це дуже гнучка машина, що вміє адаптуватися до реалій. Навіть по Україні бачимо, як вона адаптується за останні 4 роки.

- З огляду на ваш досвід роботи в МЗС і нині в Раді Європи, могли б навести конкретні приклади, коли така технологія не спрацювала з боку Росії, а коли вдалося їй завадити?

- Дуже простий приклад відбувся буквально два тижні тому під час сесії ПАРЄ. Росія другий рік поспіль присилає свою пропагандистську машину - пані Скабєєву. Це саме по собі є політичним сигналом, тому що для росіян медіа-війна стала важливішою навіть за політичну війну як таку. Тобто замість того, щоб присилати депутатів, які би могли тут неформально (бо у них немає офіційного статусу) принаймні якось впливати, вони присилають пропагандистку. Це вже елемент інформатаки. Тому що раніше приїжджали звичайні російські медіа, ходили, брали інтерв’ю, писали новини. Тепер приїжджає тільки ця дівчина, у якої конкретно одне завдання: провокація, створення конфлікту, щоб можна було кілька годин телешоу присвятити тому, "як все в Європі погано, як вона занепадає, який хаос і бардак", тільки у нас в Росії все порядок і благодєнствіє. Це конкретний приклад того, як працює технологія підміни реального порядку денного віртуальним. Як цьому завадити? Власне є декілька технологій. Конкретно в цьому випадку спрацювала технологія антитролінгу. Найкращий спосіб перемогти троля – це самому стати тролем. І наші депутати мають достатньо таланту для того, щоб жорстко і при цьому креативно затролити Скабєєву.

- Так, депутати з різних фракцій, але в кулуарах ПАРЄ вони виступили згуртовано в цьому антитролінгу. Після торішнього схожого ексцесу зі Скабєєвою, коли українська делегація гуртом співала гімн, їх звинуватили у порушенні правил ПАРЄ. Чим та ситуація завершилася?

- Нічим та ситуація не завершилася, жодних санкцій не було. І насправді те, що ми про це зараз говоримо, – приклад того, що мозок схильний концентруватися на негативі. Йшлося не про порушення правил ПАРЄ, а про те, що ми й деякі інші країни-члени Ради Європи живемо в різних реальностях. Люди, яким не сподобалося виконання українського гімну в ПАРЄ, виходять з того, що це поважна інституція, де потрібно розмовляти пошепки, кланятися один одному при зустрічі. І в принципі наші депутати саме так ввічливо поводяться і мають повагу колег. Але коли ми стикаємося з російськими пропагандистами, у нас включається режим війни. А деяким європейським партнерам це дуже не подобається, тому що їм хочеться, щоб усе було мирно. Тому вони почали висловлюватися критично, що не треба співати пісень.

- Пісень? Це гімн…

- Дехто подумав, що це просто пісня. Хтось навіть почав вигадувати, що це націоналістична пісня, тож довелося пояснювати, що це державний гімн.

- Ви говорите, що окремим людям не сподобалося виконання "пісні". Це було керівництво ПАРЄ чи рядові депутати?

- Окремі депутати.

НА ЗАХОДІ НЕ ЛЮБЛЯТЬ, КОЛИ ЇХ ДУРЯТЬ. ЦЕ ВЕЛИЧЕЗНА ПЕРЕВАГА УКРАЇНИ У БОРОТЬБІ З РФ, БО МИ ГОВОРИМО ПРАВДУ

- Бачимо, що різні держави в ЄС і на Заході різною мірою вразливі до російської пропаганди та фейків. Скажімо, Польща, країни Балтії, Фінляндія – ті, хто мали справи з СРСР, - значно менш вразливіші, ніж, до прикладу, Австрія. Ви можете вивести якусь градацію такої вразливості?

- Я не ділив би Європу на ту, яка визнає російську загрозу, і ту, яка не визнає. Вони всі визнають російську загрозу. Але одних вже зачепило і вони вже почали діяти у відповідь і відповідно, чим сильніше тебе зачепило, тим сильніше ти дієш. Скажімо, у Франції до виборів Макрона не помічали проблем російської пропаганди. А потім після відомого інциденту з Russia Today це викликало реакцію щойно обраного президента. В результаті у Франції ухвалили закон про видалення фейків з онлайн-джерел. Або в Іспанії, яка спершу теж не помічала, а потім стався референдум у Каталонії, де російські міжнародні медіа Sputnik, RT, почали підхоплювати й розкручувати сепаратистські меседжі. Інші ж сподіваються, що просто треба дружити з Росією, і з тобою нічого поганого не станеться.

- Як ефективно протидіяти цьому, зокрема в культурній дипломатії? Куди нам рости, куди вдосконалюватися?

- По суті, коли йдеться про культурну дипломатію, ми мали викинути на смітник пострадянську модель так званого культурно-гуманітарного співробітництва. Це було важко, ми отримали несприйняття й нерозуміння. Складність у тому, що немає загальної аудиторії, якій ми закинемо один меседж і одразу нас полюблять. Умовно кажучи, не всі одразу зрозуміють заклик "Україна – не Росія". Поляки зрозуміють, що Україна не Росія. Австрійці – наполовину зрозуміють, але їм треба роз’яснити другу половину. Німці зрозуміють на дві третини, причому потім доведеться ще корегувати, позбавляти притаманного їм русофільства. А в Іспанії взагалі не зрозуміють, відколи це Україна не Росія.

- Як вдосконалюватися у побудові іміджу України?

- Там, де сила росіян, в тому наша слабкість. Росіяни вибудували модель і забезпечили її ресурсами, які дозволяють покривати цілеспрямовано не просто окремі аудиторії за країнами, а навіть окремі аудиторії всередині цих країн. Скажімо, Франція, де я зараз перебуваю. Ти приїжджаєш у центр Помпіду в Парижі, а там відбувається велика виставка "Русский модернизм". Довкола цього збирається інтелектуальна еліта, тусовки російська і французька, які симпатизують Росії – мовляв, прекрасні художники, велика культура. При цьому той же Sputnik чи RT розганяє меседжі, вигідні російській пропаганді французькою мовою і цим покривається аудиторія незадоволених людей, які дивляться телевізор. Згодом певні проросійські елементи впроваджуються в рух "жовтих жилетів", розганяють там свої меседжі і цим покривається аудиторія радикально налаштованих людей, які готові не просто дивитися телевізор, а виходити на вулиці.

Україна поки що лише в процесі створення моделі, яка диференційовано підходила б хоча б до країни, не кажучи вже про різні аудиторії всередині держав. І, якщо говорити про культурну дипломатію, створення Українського інституту - це якраз шлях до цього. Першою країною, де реалізовуватиметься програма УІ, буде Австрія. Я переконаний, що буде багато помилок, набитих ґуль, критики на адресу цієї інституції, але головне, що ми пішли цим шляхом

Будь-яка комунікативна компанія за кордоном, має розпочинатися з аналізу цільової аудиторії. Україна ніколи таких аналізів не робила. Ми інтуїтивно, з огляду на свої загальні уявлення, що про нас думають ву світі, комунікуємо себе. Тому іноді влучає в ціль, а іноді ні. Але все одно, те, що ми маємо зараз, це супервеличезний прогрес, тому що до 14-го року у нас не було нічого.

У нас є одна величезна перевага, до речі, порівняно з росіянами, коли йдеться про комунікативну війну – це правда. Ключовий елемент комунікацій РФ – це спотворення. А на Заході не люблять, коли їх дурять. Головне, щоб вони зрозуміли, що їх дурять. Ми ж намагаємось говорити те, як воно є. І в цьому плані, якщо дотримуватися оптимістичних підходів, то комунікувати правду завжди легше, ніж комунікувати брехню.

ВИ НІКОЛИ НЕ ЗМОЖЕТЕ ПЕРЕМОГТИ ТРОЛЯ, ЯКЩО САМІ НЕ Є ПРОФЕСІЙНИМ ТРОЛЕМ

- Як би ви оцінили еволюцію імунітету до інформаційних війн всередині самої України?

- Ми зараз володіємо унікальним досвідом у виявленні інструментів комунікативної агресії. І другий елемент, який у нас є, ми увійшли вже в цей ритм життя. Згадайте 2014 рік, коли від будь-якого фейку чи новини всі падали в істериці. А тепер читаємо це… ну, окей, а що далі? І це стратегічна перевага, якої не мають наші західні партнери, бо вони все ще перебувають у ранній стадії, коли їх все шокує, дивує, вони розгублені і не знають, що робити. У плані здатності протидіяти комунікативній агресії ми як країна перебуваємо на порядок вище, ніж абсолютна більшість європейських країн.

- Ви говорили про антитролінг як спосіб протидії інформаційним атакам та фейкам. Які ще основні?

- Антитролінг, до речі, - це дуже ексклюзивна функція, яку можуть собі дозволити лише професійні тролі. Оскільки у нас серед депутатів багато професійних тролів, то вони можуть собі дозволити. Але загальна порада для звичайної людини, є прямо протилежною. Ви ніколи не можете перемогти троля, якщо самі не є професійним тролем. Тому є інтернет-правило не годувати троля.

- Одразу відправляти в бан?

- Просто треба відмовитися від цієї комунікації. Що стосується практичних порад, то фундаментально важливо, щоб медіа відповідали не лише на запитання "що сталося, хто, що, де, коли", а і на запитання "що далі". Ми як працівники інтелектуального фронту маємо споживачам інформації завжди показувати вихід із кризової ситуації. Принаймні давати орієнтир, яким цей вихід може бути. Тому що зараз ми зосереджені тільки на тому, щоб констатувати: "все пропало, ми всі помремо". Це заганяє суспільство в депресію, а людина, як перебуває в депресії, нічого, крім депресії, комунікувати не може.

Одна з цілей моєї книжки – це якраз вивести в масовий публічний простір ті всі речі, які добре відомі професіоналам. Настрій людини – це абсолютно контрольований і регульований процес. Регулюється він через медіа і комунікації. Я закликаю медіа взяти на себе відповідальність не лише за констатацію проблеми, а і за пошук виходу. Що робити конкретно? Читати книжку. Керуватися п’ятьма правилами.

- Які додаткові конкретні поради дають ці правила? Скажімо, сприйняття реальності є зрозумілим абстрактним поняттям, але на практиці, як не виходити з нього?

- Щодо сприйняття реальності. Надзвичайно важливо пам’ятати три ключових слова: гідність, свобода, відповідальність. Якщо ці три речі покласти в основу нашого сприйняття реальності, то багато подальших оцінок того, що відбувається, буде скориговане. Критичне мислення, тобто не спішити з підтримкою чи засудженням інформації. Прочитав статтю, подивився сюжет по телевізору, не треба одразу все брати на віру, вибухати, або одразу впадати в смуток, тому що реалії можуть бути прямо протилежними до того, як там сказано. Що стосується емоцій. Викинути зі свого словника словосполучення "зрада-перемога". Просто викинути, забути і поруч ці слова ніколи не використовувати. Це абсолютно нав’язана нам модель. Вперше це сполучення використав у жовтні 2013 року російський націоналіст Р. Носіков, написав у газеті "Взгляд" статтю про те, що зрада закладена в психології українців. Стаття називається "Перемога і зрада" і зводиться, умовно кажучи, до висновку: "если мы хотим расшатать Украину, нужно их раскачать между представлениями о зраде и перемоге". Не було жодного іншого джерела в інтернеті, де б використали ці поняття, до 2014 року, коли це стало масовим явищем.

По фейках. Правило номер один – чим більше в новині емоцій, тим більше шансів, що це фейк. Це аксіома. Наступне ключове правило стосується спільнот. Стежте у Фейсбуці або подружіться у Фейсбуці з людьми, з якими ви категорично незгодні. Читайте їх. Не треба їх лайкати, не треба їх шерити й коментувати, просто ви маєте бачити, що існують альтернативні думки. Є, звісно, упороті, яких не має сенсу читати, але ви маєте знати, що є альтернативні думки, з якими ви категорично не згодні.

І щодо взаємодії з державою, не бійтесь допомагати державі у комунікативній війні. Найпростіший приклад - коли держава просить поширити певну інформацію. Наприклад, мені свого часу треба було терміново розганяти офіційний прес-реліз МЗС з приводу збитого літака МН-17. Я просто виклав його на своїй сторінці у Фейсбуці, і попросив усіх, хто може, розшарити це повідомлення. Так, було декілька тисяч шерів на пустому місці, при тому, що я не був лідером думок. Тому допомагайте державі, тому що ми зрештою переслідуємо спільну мету. Але при цьому не дозволяйте державі зазіхати на вашу свободу. Свободу, до якої приєднана відповідальність, звісно. Бо у нас у країні уявлення про свободу часто бувають занадто розмитими.

-Ваша книга буде доступна вашим західним колегам?

- Я планую уривки книги перекласти англійською. Україна в плані комунікацій зіштовхнулася з унікальними викликами. Наприклад, керівник підрозділу комунікацій верховного головнокомандування НАТО в Європі зазначив, що всі повинні вчитися у України. Ми дуже любимо себе недооцінювати і розповідати, що українці найгірші, найнещасніші, найнезграбніші в світі, але це не так. У нас є дуже цікавий досвід та важливі навички. І ми маємо навчитися їх продавати. Продукти ми вже виготовляти навчилися. Тепер час навчитися займатися маркетингом.