Тетяна Петлюк про Олімпійські ігри 2020 та як і чому стала пейсмейкеркою

Статті

02.07.2019 15:21 (Оновлено 02.07.2019 в 15:24)

LIVE. LOVE, джерело: «golive.love»

Статті

20–21 травня в китайському Нанкіні пройшли змагання з легкої атлетики IAAF World Challenge Nanjing 2019. Тренерка бігових програм LIVE.LOVE, заслужена майстриня спорту, срібна призерка чемпіонатів світу та Європи Тетяна Петлюк виступила там в ролі пейсмейкерки на своїй коронній дистанції 800 метрів.

Тетяна, чий особистий рекорд на дистанції 800 метрів складає 1:57.34 (2006 рік), розповіла нам, як пройшов старт у новій для неї ролі.

Пейсмейкер — це бігун (професійний спортсмен), який задає темп на середніх і довгих бігових дистанціях на певному відрізку, а після сходить з траси. Наприклад, на дистанції 800 метрів пейсмейкер задає темп на відрізку 400–600 метрів. Такі спортсмени допомагають іншим фінішувати з кращим часом.

Олімпійські ігри та пейсмейкерство

Моя мрія — потрапити на Олімпійські ігри 2020 року. І не просто в якості спортсмена, а боротися як мінімум за фінал. Це мета не лише моя, а й усієї моєї сім’ї, мого тренера. Мене усі в цьому підтримують!

У збірній України вважають, що я вікова спортсменка і вкладати в мене немає сенсу. Я себе такою не вважаю. Тому що даю бій молодим. Мені здається, вік взагалі тут не має ніякого значення.

Пейсмейкерство — це досить непоганий заробіток. Мені доводиться виступати на таких турнірах, літати так далеко і так багато, для того щоб просто заробити гроші собі на підготовку .

Коли я виступала на вищому рівні, тренер забороняв мені бути пейсмейкеркою. Вважалося, що пейсмейкер в принципі не може досягти високого результату.

Та часи змінилися, і тепер я розглядаю пейсмейкерство як заробіток. До того ж я можу подивитися на інших спортсменок! Як вони розминаються перед змаганнями, після змагань, бігти поряд з ними, відчувати їх, дивитися на їхню тактику, як вони поводяться під час бігу.

Як потрапити на змагання в ролі пейсмейкера

На такі змагання може заявити тільки менеджер. Він подає заявку, і організатори змагання приймають рішення. Мене дуже довго не підтверджували, говорили, що я досить вікова спортсменка і досвіду пейса не маю.

Ці змагання є одними з найбільших серед комерційних у світі. Тут спортсмени заробляють гроші. І пробитися пейсером до такого складу дуже непросто. Та в мене сильна менеджерка, і вона все-таки змогла умовити організаторів, щоб я полетіла на цей старт .

Як налаштуватися на змагання

Настрій і віра в себе — це, мабуть, 90% підготовки. Тому що усі тренуються приблизно однаково. Хтось навіть більше та інтенсивніше за мене. Але багато хто перегоряє перед стартом, не вміє налаштовуватися. У мене ж досить великий досвід таких змагань.

Напередодні старту

У мене був складний переліт, тому що жінка, яка сиділа поряд зі мною, почувалася дуже зле. Це було справжнє пекло, серйозно. Я не знаю, на що вона хвора, та складалося враження, що у неї були усі хвороби світу. Якби я тоді налаштувалася на негатив, мовляв, все, я не пробіжу, то все б пропало.

В день прильоту в Нанкін (це було опівдні) я проспала кілька годин, потім пішла на легку розминку. Я розуміла, що у мене ноги не піднімаються, що мені дуже важко, мій загальний стан не дуже хороший, тож якщо я інтенсивно робитиму розминку, я себе лише вихолощуватиму цим.

Тому я м’яко побігала: легкий кросик, руханка і все. В день старту мені на теж не дуже добре біглося, але я знала, що чим важче проходить розминка, тим легше біжиться потім на змаганнях.

Адже організм у нас дуже розумний, він має інстинкт самозбереження і задовго до змагання починає накопичувати енергію, налаштовуватися на змагання. У кожної людини це відбувається по-різному.

У мене, наприклад, все починається за тиждень до великих змагань. В цей час я почуваю себе в’ялою. Тут був старт відповідальний, але не чемпіонат світу, не Олімпійські ігри, тож організм почав накопичувати енергію за два дні до старту. Але я розуміла, що чим гірше біжиться на розминці, тим легше буде на змаганнях.

І ще один момент, який я помітила на цих змаганнях. Я завжди з усіма багато розмовляю. А цього разу, оскільки я не дуже товаришую з англійською мовою, було дещо інакше. Зі мною жила дівчина словенка, ми з нею буквально парою слів обмовилися. І я цілий день реально мовчала. Звісно, переписувалася з рідними, писала у Facebook коментарі з приводу перельоту. І все.

Таким чином, я цілий день накопичувала в собі енергію. І ця енергія дала такий виплеск на змаганнях! Тож я для себе зрозуміла, що мені краще утримуватися від спілкування і не розпилюватися. Тобто бути в собі, концентруватися і тримати енергію в собі, а потім, виходячи на старт, вивільняти її.

Старт

Зі своїм завданням я впоралася, напевно, більше ніж на 100, 200, 300 відсотків. Тому що раніше, ще років 5-7 тому, пейси бігали 600 метрів. Я виступала пейсером на дистанції 800 метрів. Не знаю, з чим це пов’язано, можливо, рівень так впав, але пейсери, що ведуть на дистанції 800 метрів, зараз пробігають 400-450 метрів — і все. Тому що це досить високий темп, який потрібно підтримувати. Більше того, весь час доводиться підлаштовуватися під спортсменок, які біжать позаду.

Цього разу мені потрібно було провести їх на 58,5. Але завдання було таке: не просто втекти від них, а весь час підлаштовуватися під їхній темп і виводити їх. Наближатися до них і знову нарощувати темп, для того щоб вони тягнулися. Спочатку я собі ставила завдання, що пробіжу мінімум 500 метрів, тому що для мене цей темп легкий.

І от я вийшла на дистанцію. Перші 100 метрів спортсменки займають свої позиції. Я вибігла з ними разом, і мене за інерцією понесло далі. Вони ж вигальмовувалися, одна за одною стежили. А мені потрібно було стежити за усіма ними. Тож я втекла метрів на п’ять, щоб вони розібралися по позиціях.

Потім я теж вигальмувалася і вже вела їх за собою, як мама дітей веде через дорогу. Я пробігла 600 метрів, причому для себе дуже непогано.

Тому що після того, як я народила дитину і потім повернулася у спорт, чесно, я могла тільки мріяти про такі показники. Але насправді настільки все легко і просто вийшло, що для мене це було шоком. Я думаю, якби організатори дозволили мені бігти до фінішу, я могла б легко виконати норматив на чемпіонат світу. Принаймні так я відчувала. Але я пробігла 600 метрів і відразу швиденько потрусила до фінішу, щоб обійняти дівчат, які прибігли та виграли.