Історія прийняття Конституції України: боротьба за суверенітет та ідентичність

Новини

28.06.2026 21:32

Игорь Блохин, джерело: «Facenews»

Новини

28 червня 1996 року Україна ухвалила свою першу Конституцію – документ, що став фінальним акордом багаторічної боротьби за суверенітет та державність. Шлях до Основного закону був тернистим, сповненим політичних інтриг, конфліктів між президентом, парламентом та різними фракціями, а також боротьби за національну ідентичність. Ця стаття аналізує ключові моменти процесу розробки та ухвалення Конституції, що визначили подальший розвиток української держави.

Процес створення Конституції супроводжувався протистоянням між президентом Леонідом Кучмою, який прагнув розширити свої повноваження та зламати радянський механізм управління, та Верховною Радою, де домінували комуністичні та соціалістичні сили, які виступали за збереження певних радянських елементів та обмежували повноваження президента. У цей час Україна переживала складний економічний період, що позначався невиплатою зарплат, інфляцією та грошовими коливаннями, що створювало суспільне невдоволення та впливало на політичні настрої.

Читайте також: Росія тисне на Білорусь, аби залучити її до війни проти України

Політичні протистояння та пошук компромісу

Суттєвим викликом для розробки Конституції було протистояння між президентом Кучмою та Олександром Морозом, головою Верховної Ради. Чутки про можливе видання указу президента про проведення референдуму щодо прийняття Конституції, а не парламентом, змусили депутатів діяти рішуче. Це розцінювалося як спроба президента вплинути на процес, а для багатьох – як потенційна загроза демократії та відтворення сценаріїв, подібних до російського чи білоруського, де конституції ухвалювалися за закритими дверима.

Одним із ключових питань, що викликали запеклу боротьбу, стала форма державного устрою: двопалатний чи однопалатний парламент. Президент Кучма спочатку наполягав на двопалатному парламенті, вважаючи, що це забезпечить більший контроль, тоді як комуністичні фракції прагнули цього, але з метою закріплення своїх позицій. Зрештою, після тривалих дебатів, було обрано однопалатний парламент, що відповідало прагненням до прискорення процесу ухвалення рішень.

Важливу роль у процесі відіграв Конституційний договір від 8 червня 1995 року, укладений між Кучмою та Морозом. Він надав президенту тимчасові (на один рік) широкі повноваження, перетворивши Україну на президентську республіку, що створило умови для підготовки нової Конституції.

Боротьба за національну ідентичність

Процес ухвалення Конституції був також ареною гострої боротьби за утвердження української ідентичності. Особливо напруженими були дебати щодо статті про державну мову, державні символи (прапор, герб) та статус Автономної Республіки Крим. Комуністичні та соціалістичні фракції намагалися закріпити російську мову як паралельну державну, заблокувати державну символіку та обмежити суверенітет Криму. Національно-демократичні сили, навпаки, відстоювали українську мову як єдину державну, утвердження синьо-жовтого прапора та тризуба, а також територіальну цілісність України.

Вирішальним моментом у питанні державної символіки стала емоційна промова депутатки Катерини Ващук, яка наголосила на тому, що синьо-жовтий прапор, який вже був визнаний світом та використовувався українськими воїнами, є символом державності, а не політичних сил. Ця теза, хоч і не переконала всіх, допомогла консолідувати центристські фракції.

У питанні статусу Криму було знайдено компроміс: Автономна Республіка Крим визнавалася невід'ємною складовою частиною України, що мала власну конституцію, яка мала затверджуватися Верховною Радою України. Це стало одним із ключових пакетних голосувань, яке дозволило подолати опір та рухатися до ухвалення Основного закону.

Шлях до ухвалення: безсонна ніч та вирішальне голосування

Кульмінацією процесу стало нічне засідання Верховної Ради 27-28 червня 1996 року. Незважаючи на втому, емоційне напруження та численні спроби зірвати голосування, депутати працювали над узгодженням спірних статей. Президентський указ про проведення референдуму, оприлюднений напередодні, фактично став стимулом, що змусив парламент завершити роботу. Після численних голосувань, у тому числі по статті про символіку, яка отримала 302 голоси, та пакету статей, що визначали статус Криму, Верховна Рада змогла дійти згоди.

Вранці 28 червня 1996 року, після безсонної ночі, Верховна Рада України ухвалила Конституцію в цілому 369 голосами. Ця подія стала справжнім святом для українського народу, символізуючи остаточне оформлення незалежної держави.

Історичні наслідки та майбутнє

Прийняття Конституції 1996 року стало важливим етапом державотворення, закріпивши демократичні засади, права та свободи громадян. Проте, як показує подальша історія, процес реформування Основного закону тривав. У 2004 році відбулася конституційна реформа, що переформатувала політичну систему на парламентсько-президентську. У 2010 році Віктор Янукович скасував зміни 2004 року, повернувшись до редакції 1996 року, що стало одним із каталізаторів Революції Гідності. Відновлення дії Конституції 2004 року у 2014 році стало важливим кроком, але боротьба за остаточне утвердження правової та демократичної держави триває.

Сьогодні, в умовах повномасштабної війни, Конституція України залишається не лише правовим документом, а й другою лінією оборони, що захищає територіальну цілісність та демократичний устрій країни. Вона є фундаментом, на якому будується майбутнє України, хоча подальші конституційні реформи, ймовірно, будуть необхідні для адаптації до викликів часу.

Читайте також: Крах польської підтримки: Як Україна з «жертви» стала «конкурентом» і чому Польщу охопила українофобія