Саудівська Аравія, Туреччина та Пакистан створили новий оборонний союз: переосмислення геополітики

Новини

07.08.2026 21:07 (Оновлено 07.08.2026 в 21:07)

Игорь Блохин, джерело: «Facenews»

Новини

У Мецці було укладено історичну угоду про спільну оборону між Саудівською Аравією, Туреччиною та Пакистаном. Цей пакт, що набув чинності, закріплює принцип колективної безпеки: напад на одного з членів вважатиметься нападом на всіх трьох, за аналогією з моделлю НАТО. Документ підписали наслідний принц Саудівської Аравії Мухаммед бін Салман, президент Туреччини Реджеп Ердоган та прем'єр-міністр Пакистану Шехбаз Шаріф. "Красива Мекканська угода про спільну оборону" була укладена в палаці Асафа, місці з глибоким символічним значенням.

Формулювання угоди передбачає, що збройний напад на будь-яку з трьох держав розцінюватиметься як напад на них усіх, а також передбачає заходи для колективного стримування агресії та поглиблення оборонної співпраці. Ця угода не виникла раптово: восени 2025 року, невдовзі після удару Ізраїлю по керівництву Хамас, Саудівська Аравія та Пакистан вже підписали двосторонню угоду про взаємну оборону. Тодішній удар по Катару, союзнику США, де розташована американська військова база, змусив країни регіону Затоки шукати нові гаранті безпеки, що призвело до розширення торішніх домовленостей до тристороннього формату із залученням Туреччини.

Ядерний аспект та невизначеність

Важливим елементом угоди є невизначеність щодо ядерного потенціалу. Хоча в тексті угоди термін "ядерна зброя" відсутній, Пакистан є єдиною мусульманською країною, що володіє значним ядерним арсеналом (близько 170 боєголовок). Минулого року пакистанський міністр оборони натякав на доступність усіх можливостей країни для Саудівської Аравії, але згодом відмовився від цих слів. Саудівський чиновник описував угоду як "всеосяжну", що охоплює "всі військові засоби". Така двозначність створює ефект "туману війни", де противник сам домальовує найгірші сценарії, що слугує стримувальним фактором, заснованим на невизначеності щодо можливої ядерної відповіді.

Внесок країн-учасниць

• Саудівська Аравія: Надає фінансові ресурси. Минулого року оборонний бюджет країни перевищив 80 млрд доларів, посідаючи восьме місце у світі.
• Туреччина: Вносить військову потужність та промисловий потенціал. Має другу за розміром армію в НАТО, оборонний бюджет близько 30 млрд доларів та розвинену оборонну промисловість, що експортує продукцію на понад 10 млрд доларів. Виробляє відомі безпілотники Bayraktar, ударні дрони Kızılelma, танки Алтай та системи ППО.
• Пакистан: Забезпечує значний людський ресурс (660 000 військовослужбовців), ракетні програми та, як зазначалося, ядерний потенціал.

Цікавим фактом є присутність пакистанських військових (близько 2500 осіб) у Саудівській Аравії та ще 600 у Катарі, що свідчить про формалізацію вже існуючих зв'язків, а не створення структури з нуля.

Геополітичні наслідки та реакція світу

Угода викликає особливий інтерес через те, що Туреччина, член НАТО, укладає окрему систему колективної оборони з країнами, що не входять до Альянсу. Хоча формальних протиріч з статутом НАТО немає, потенційно це може створити цікаві ситуації, коли Альянс дізнаватиметься про нові зобов'язання Туреччини з новин. Турецькі та саудівські чиновники запевняють, що угода не спрямована проти когось конкретно, відкрита для інших країн регіону і не скасовує попередніх домовленостей. Вони також спростовують ядерні амбіції та побудову військового чи релігійного блоку.

Реакція світової спільноти на угоду була переважно стриманою. Індія, яка має ядерний паритет з Пакистаном (близько 180 боєголовок) та погіршені відносини з Туреччиною через її підтримку Ісламабаду під час конфліктів, уважно стежить за розвитком подій, побоюючись фінансування пакистанських ракетних програм. Депутат іранського комітету нацбезпеки висловив скептицизм щодо ефективності "паперової угоди". США, Ізраїль, Європа та Китай промовчали, що свідчить про необхідність аналізу ситуації та вироблення подальшої стратегії. Минулорічні події, такі як удар по Катару, війна США-Ізраїль проти Ірану та потенційні загрози з боку США (наприклад, розмови про вихід з НАТО), підкреслюють прагнення країн Перської затоки до диверсифікації гарантій безпеки.

Незважаючи на порівняння з "ісламським НАТО", до остаточного тексту угоди та її деталей, зокрема щодо автоматичності допомоги, залишаються питання. Історичні аналогії, як-от Багдадський пакт чи Ісламська військова коаліція проти тероризму, показують, що формальна солідарність не завжди означає реальну готовність до взаємодопомоги. Однак, причина створення цього союзу є цілком реальною: втрата віри у надійність американських гарантій безпеки та необхідність побудови власного другого рівня безпеки.

Розглядається можливість розширення союзу, зокрема, обговорюється приєднання Катару, а також Єгипту, який вже брав участь у зустрічах міністрів. Поки що це трикутник з різними поглядами на головного ворога: для Саудівської Аравії це Іран, для Туреччини – скоріше конкурент, а для Пакистану – проблеми на іншому кінці географічної карти. У світі, де старі системи гарантій розсипаються, країни змушені шукати власні шляхи забезпечення безпеки, створюючи власні альянси та оборонні спроможності. Для України, яка мала гіркий досвід "паперових гарантій" Будапештського меморандуму, це є прямою підказкою щодо необхідності розвитку власної обороноздатності, включаючи балістичні ракети, дронову промисловість та потужну армію.