Український оборонний сектор: як залучити мільйонні інвестиції та інтегруватися в європейський ринок

Новини

27.08.2026 17:35 (Оновлено 27.08.2026 в 17:35)

Игорь Блохин, джерело: «Facenews»

Новини

У статті аналізується поточний стан українського оборонно-промислового комплексу, можливості залучення інвестицій та перспективи інтеграції в європейські оборонні програми. Експерти обговорюють нові фінансові інструменти, двосторонні угоди між Україною та ЄС, а також виклики та можливості для українських компаній.

Український оборонно-промисловий комплекс (ОПК) переживає період трансформації, активно шукаючи шляхи залучення масштабних інвестицій та інтеграції в європейські ринки. Повномасштабне вторгнення Росії виявило потребу в модернізації та розширенні виробничих потужностей, а також стимулювало розробку нових технологій, зокрема у сфері дронів, де Україна стала світовим лідером. Розмови про залучення мільйонних інвестицій в українську оборонку набирають обертів, але для цього компаніям необхідно розуміти механізми фінансування, вимоги до заявок та перспективи співпраці з міжнародними партнерами.

Людмила Марченко, партнерка компанії Ernst & Young, відповідальна за стратегію та транзакції, яка протягом 20 років займалася залученням інвестицій в Україну, а з 2024 року працює в Брюселі, пояснює, як українські компанії можуть отримати доступ до мільярдних європейських фондів. Вона наголошує на важливості розуміння умов програм, підготовки ґрунтовних заявок та потенційних ризиків, пов'язаних з міжнародним фінансуванням.

Інвестиційні можливості та програми ЄС

Україна отримала доступ до двох ключових програм Європейського Союзу, що відкривають шлях до значного фінансування для оборонних компаній: European Defence Fund (EDF) з бюджетом близько 7,3 млрд євро та European Defence Industry Program (EDIP) із сумою 1,5 млрд євро. EDF призначений переважно для дослідницьких та R&D проєктів, які реалізуються консорціумами компаній з різних країн ЄС. EDIP, натомість, фокусується на нарощуванні виробничих потужностей та дозволяє подавати заявки як консорціумам, так і окремим компаніям, хоча співпраця стимулюється.

Важливою відмінністю між програмами є фокус. EDF спрямований на дослідження та розробки (R&D), тоді як EDIP – на розширення виробництва. Для участі в консорціумах EDF необхідно щонайменше три компанії з трьох країн ЄС. При цьому, при поданні заявок, особливу увагу слід приділяти перевірці бенефіціарних власників компаній, оскільки європейські програми призначені саме для компаній з ЄС. Це означає, що холдинги, зареєстровані, наприклад, у Великій Британії, можуть не отримати фінансування через відсутність членства країни в Євросоюзі.

Крім цих програм, існує специфічний інструмент – Ukraine Support Instrument в рамках DIP, розроблений спеціально для українських виробників. Він включає дві окремі програми: одна на 180 млн євро для виробництва ракет та боєприпасів (з терміном подачі заявок до середини жовтня), а друга – на 80 млн євро для виробництва дронів різного типу (з терміном подачі до 16 лютого 2027 року). Максимальна сума гранту для першої програми – 30 млн євро, для другої – до 10 млн євро. Ці кошти можуть покривати до 100% бюджету проєкту, але виплачуються поетапно.

Грантове фінансування сприймається як безповоротна допомога, однак вимагає значної відповідальності та ретельної підготовки заявки. Цей процес включає надання детальної фінансової звітності (за останні три роки, бажано аудованої), аналізу ринку та оцінки необхідних ресурсів. Також важливим є підтвердження інтелектуальних прав власності та проходження випробувань технологій. На етапі R&D проєктів Європейською комісією створюються оціночні ради експертів для перевірки технологій.

Українські компанії та зовнішні інвестиції

Попри значні виклики, український ОПК демонструє інноваційність, мобільність та адаптивність. За даними, в Україні працює понад 3000 приватних компаній у сфері оборонних технологій, які постійно тестуються на полі бою, що дозволяє швидко відсіювати неефективні рішення. Державні підприємства, такі як "Мотор Січ", "Укроборонпром", "КБ Південне", "Івченко Прогрес", також відіграють важливу роль, зберігаючи передові технології, успадковані з радянських часів, та нарощуючи їх потенціал.

Приватний сегмент включає як компанії, що існували до 2022 року і виробляли конвенційне озброєння, так і нові, що виникли в умовах війни, особливо у сфері дронів та антидронових рішень. Багато критики лунає щодо відсутності власних розробок, проте експерти наголошують на наявності фундаментальних розробок та ефективності технологій, створених під час війни, які вже демонструють свою дієвість на фронті. Попри це, велика частка електроніки для оборонної промисловості закуповується в Китаї, що відкриває двері для локалізації виробництва компонентів в Україні чи Європі.

Прогнозування діяльності українських оборонних компаній ускладнюється через триваючу війну та невизначеність щодо її тривалості. Це робить традиційні методи оцінки бізнесу, такі як discounted cash flow, менш застосовними. Оцінка компаній часто обмежується короткостроковими прогнозами (кілька місяців або квартал), що ускладнює залучення великих інвестицій. Крім того, специфіка ринку оборонної промисловості полягає в наявності одного основного покупця – держави, що є світовою тенденцією.

Наразі ведуться активні переговори з Данією, Фінляндією, Францією, Італією, Словаччиною та Бельгією щодо розробки програм підтримки українських компаній. Зокрема, Польський банк розвитку (BGK) підписав меморандум про взаєморозуміння з Skyfall, а французький BPI зацікавився проєктом "Ококамери" щодо будівництва заводу в Україні. "Мотор Січ" розглядає масштабний проєкт трансформації та модернізації виробничих потужностей, що вимагатиме залучення сотень мільйонів євро.

Виклики та стратегічні перспективи

Основний виклик для українського ОПК полягає в тому, що фокус уваги багатьох компаній залишається на внутрішньому ринку, що може відсувати на другий план стратегічне планування майбутнього після завершення війни. За оцінками, від 3400 компаній, що працюють у сфері оборонних технологій, після закінчення бойових дій може залишитися лише 2-20%. Це ставить під загрозу "відтік мізків", оскільки кваліфіковані інженери, які пройшли школу бойових дій, можуть шукати можливості в інших країнах.

Для виживання та розвитку в довгостроковій перспективі українським компаніям необхідно думати про міжнародні ринки, партнерів та вибудовувати відносини з ними вже сьогодні. Це включає розробку стратегій, пошук фінансування для проєктів, які можуть бути цікаві не тільки Україні, але й Європі, а також вивчення досвіду роботи закордонних компаній. Держава, Міністерство оборони, Міністерство економіки та освіти мають також активно долучитися до створення умов для збереження талантів та розвитку галузі.

Незважаючи на складнощі, український ОПК має значний потенціал. Інноваційність, мобільність, адаптивність та швидкість думки українських спеціалістів, а також можливість тестувати технології на полі бою, є суттєвими перевагами. Розвиток співпраці з європейськими партнерами через програми ЄС та двосторонні угоди відкриває нові горизонти для українського оборонного сектору, сприяючи його інтеграції в глобальні ланцюги постачання та підвищуючи конкурентоспроможність на світовій арені.