Українська правоохоронна система переживає глибоку кризу, що проявляється у безпрецедентній ескалації внутрішніх конфліктів між силовими відомствами. Минулий тиждень ознаменувався серією гучних інцидентів: від стрілянини між співробітниками СБУ та ГУР у Києві до обшуку Генерального прокурора детективами НАБУ, що переросли в оголошення підозр з боку ДБР. Ці події свідчать про втрату контролю над правоохоронними органами, які, замість боротьби зі злочинністю, дедалі більше перетворюються на інструмент з'ясування стосунків та боротьби за вплив.
Ситуація, що склалася, є наслідком ілюзії прямого ручного контролю з боку керівництва держави, яка, як виявилося, руйнується. Правоохоронці, усвідомивши, що президент не завжди готовий їх захищати, а навпаки, може «здати», почали діяти автономно, розв'язавши «війну всіх проти всіх». Цей процес, що триває вже певний час, загострюється, ставлячи під сумнів здатність держави функціонувати ефективно, особливо в умовах повномасштабної війни.
Хронологія ескалації конфліктів
Історія протистоянь між силовими структурами не є новою. Вже у липні 2025 року спостерігалися спроби СБУ, Генпрокуратури та ДБР провести обшуки у детективів НАБУ у справах, пов'язаних з дорожніми інцидентами. Наступним кроком стала спроба ухвалити законопроєкт про ліквідацію НАБУ та САП, що вдалося зупинити завдяки тиску громадськості. З того моменту, як вважає автор, розпочався процес, який почав руйнувати систему влади. Ключовим фактором стало усвідомлення силовиками того, що їх не захищатимуть, а можуть «продати».
Відтоді конфлікти лише загострювалися. СБУ намагалася отримати доступ до системи ХАКС для моніторингу справ НАБУ, а голова САП Олександр Клименко заявляв про тиск на суди з боку СБУ. Паралельно СБУ веде анонімні Telegram-канали, що критикують антикорупційні органи. Напруга досягла піку 2 вересня у Києві, коли співробітники СБУ та ГУР влаштували перестрілку. Цей інцидент виявив низку проблем: можливість незаконного утримання людей, триваючі сутички навіть за присутності керівництва відомств та нездатність президента зупинити конфлікт.
До цього ланцюга подій можна додати справу щодо «колл-центрів», розслідувану НАБУ та САП, яка була подана як спроба зірвати мирні переговори або тиснути на Генпрокуратуру. Загалом, за останній рік спостерігається протистояння: СБУ проти САП та НАБУ, ГПУ проти НАБУ, СБУ проти ХАКС, ГУР проти СБУ, СБУ проти ГУР, ДБР проти всіх вищезгаданих, а також НАБУ та САП проти ГПУ. Єдиною структурою, що залишається осторонь, є Економічна служба безпеки України (ЕСБУ).
Феодалізація силових структур та втрата контролю
Аналітики відзначають, що українські силові структури почали жити «окремим феодальним життям», вирішуючи власні проблеми, ділячи сфери впливу та бізнес. Це відбувається на тлі спроб ручного контролю та монополії на владу, що викликає запитання навіть у військових на фронті. Залишається незрозумілим, чи виконують силові структури накази президента, чи діють абсолютно самостійно, перетворившись на анархічні утворення, що займаються збором компромату, вимаганням грошей та міжвідомчими конфліктами.
Результатом семи років побудови «сильної» правоохоронної системи, що мала підпорядковуватися виключно президенту, стала ситуація, коли президент фактично не контролює її, а самі структури займаються «рекетом». Ситуація погіршується, а замість належної роботи правоохоронці займаються сумнівними справами, як-от справи з «колл-центрами», прикриття наркобізнесу чи інших «темних справ».
Шляхи виходу з кризи
Для подолання цієї кризи пропонуються конкретні кроки. По-перше, необхідне проведення прозорих конкурсів на керівні посади в силових відомствах та запровадження переатестації для очищення системи. Це стосується і Генпрокуратури, відновлення конкурсів на посаду Генерального прокурора, реформування ДБР та надання НАБУ і САП ширших повноважень, зокрема для розслідування діяльності керівництва ДБР. Президент вже видав наказ щодо закриття «колл-центрів», але він не був виконаний, що свідчить про проблеми з реалізацією рішень.
По-друге, потрібно визначитися з пріоритетами: боротьба з корупцією чи її розквіт. Якщо є бажання боротися з корупцією, необхідно терміново ухвалювати відповідні закони, що вимагають партнери. Це буде сигналом для всієї системи, що подібні дії більше неприпустимі.
По-третє, нагальною є реформа СБУ, яка, особливо після відсторонення певних посадовців, стає головною рушійною силою у протистояннях. СБУ повинна позбутися слідчих повноважень, що не відповідає стандартам НАТО і заважає ефективній боротьбі. Історично СБУ має тенденцію до перетворення на структуру, якою вона є зараз, протягом тривалого часу, незалежно від президента.
Нарешті, необхідна відповідальність. В умовах повномасштабної війни, подібні сутички між силовими відомствами, як у Києві, мали б призвести до негайних наслідків для керівництва. Потрібен парламентський або інший вид контролю, щоб забезпечити відповідальність за дії, а не лише мовчання чи короткі засудження з боку президента. Без цього система, що не підпорядковується навіть голові держави, може поглинути його самого, щойно відчує зниження його рейтингів.
Автор висловлює переконання, що ключовим постачальником корупції та контролером фінансових потоків є самі правоохоронці. Це також негативно впливає на бізнес-клімат, відлякуючи інвестиції та перетворюючи Україну на «бананову республіку», де спецслужби можуть влаштовувати перестрілки в столиці без наслідків.