Політолог Олег Саакян в ефірі "Суспільного Новини" прокоментував потенційні сценарії призначення нового Генерального прокурора України, зокрема, розглядаючи можливість проведення конкурсу чи прямого призначення виконуючого обов'язки президентом. Він висловив думку, що, попри бажання багатьох бачити в конкурсі ознаку демократії, для президента такий формат може бути способом виграти час та зберегти контроль над посадою в ручному режимі.
Саакян підкреслив, що посада Генерального прокурора є політичною, а не суто кадровою. Вона нерозривно пов'язана з політичним процесом призначення та політичною відповідальністю. Він застеріг від сподівань на ідеальні конкурси чи конкурсні комісії, зауваживши, що навіть штучний інтелект не може замінити політичну природу цієї посади, яка передбачає боротьбу, публічну відповідальність та баланси між інституціями. Політолог також навів приклади, коли проходження конкурсу не гарантувало доброчесності, згадавши справу керівника "Укрзалізниці" Войцеха Балчуна, якого затримали в Польщі за корупцію, та звинувачення, висунуті колишнім генпрокурором на адресу директора НАБУ Семена Кривоноса.
Політична природа посади та інститут репутації
На думку політолога, ключовими для формування якісної команди, особливо на політичних посадах, є інститут репутації та невідворотність покарання. Він зазначив, що без цих елементів політика не може бути порядною, а позитивна селекція не буде працювати. Саакян також проаналізував ситуацію з призначенням Руслана Кравченка, зазначивши, що він, хоч і мав репутацію, став продуктом інституційної проблеми, оскільки спроба призначити кадрового прокурора на політичну посаду призвела до того, що людина не витримала випробування політикою. Він навів як приклад Юрія Луценка, який, не будучи юристом, був професійним політиком і показав, як діє інститут репутації.
Політолог наголосив, що ефективність правоохоронної системи залежить від формування вертикалі правосуддя та незалежного суду. Навіть найкращий слідчий чи прокурор не зможе працювати ефективно, якщо на рівні суду справа буде програна через корупцію. Він висловив критику щодо порядку створення антикорупційних структур в Україні, вважаючи, що починати слід було з суду, а не з НАБУ та САП, коли значна частина системи вже могла бути уражена. Невизнання державою лідерства у формуванні антикорупційної політики призводить до того, що вона зводиться до боротьби з корупціонерами, а не з системними проблемами.
«Якщо президент бере пряму відповідальність на себе політичну за призначення прокурора і каже: "Я подаю парламент, де моя політична сила і мені фактично мене голосує це – несемо відповідальність за діяльність цієї людини. Якщо накосячуть, це наша політична відповідальність і моя".» — Олег Саакян.
Росія та переговорний процес: вигідна ілюзія
Далі Олег Саакян перейшов до теми заяв Росії про готовність до переговорів та пропозицій щодо енергетичного перемир'я. Він розцінив це як спробу Росії "пітляти", перетворюючи переговорний процес на процесуальну, а не результативну функцію. За його словами, це створює альтернативний порядок денний, вигідний Росії, оскільки ілюзія переговорів призводить до появи посередників та гарантів, а не до прямого протистояння агресора і жертви. Це стирає чітку відмінність між сторонами, створюючи хибну симетрію та можливість компромісів, що є вигідним для Росії.
Політолог вважає, що Росія піднімає ставки, коли говорить про переговори, демонструючи мову сили. Обстріли українських об'єктів напередодні візитів чи заяв свідчать про бажання Росії показати контроль над ситуацією та здатність до ескалації. Саакян також проаналізував позицію Дональда Трампа, який, намагаючись грати на загравання з Росією, не отримав жодного реального поступки від Путіна. У цьому контексті, переговорний процес вигідний Росії, оскільки він підміняє ролі та стирає статус агресора і жертви, надаючи Росії комфортне позиціонування.