Алгоритми TikTok не проводять «співбесіду на патріотизм» перед тим, як підкинути чергового «усміхненого царя». Якщо відео переглядають, затримуються на ньому через знайому музику, алгоритм пропонує більше подібного контенту, формуючи цілий «імперський зоопарк». Мільйони переглядів під тегом #RussianEmpire з Миколаєм II, який танцює, сумує або «красиво дивиться в далечінь», перетворюють його на естетичний мем. А мем, як відомо, рідко цікавиться, скільки крові було під цією акуратною бородою.
Реальне обличчя «святого» імператора: Хроніка кривавих подій
За маскою «милого бородатого персонажа» приховується історична постать, яку цілком заслужено називали Миколаєм Кривавим. Його правління позначене низкою трагічних подій та жорстоких рішень, що діаметрально протилежні створеному в TikTok образові. Достатньо лише згадати кілька ключових фактів, які пропаганда свідомо ігнорує:
Читайте також: Три шляхи до здорового мікробіому: як налаштувати кишківник на довголіття
- Ходинська трагедія (1896): Під час коронаційних гулянь, спровокованих роздачею «дармовщинки», на Ходинському полі у тисняві загинуло, за офіційними даними, 1389 осіб. Миколай II, попри це, не скасував святкувань, а одразу після подій «бухнув шампаньйоли».
- Кривава неділя (1905): Мирну демонстрацію робітників, що йшли до царя з петицією, розстріляли під палацом. Ця подія остаточно зруйнувала міф про «доброго царя».
- Жорстокість у щоденниках: У своїх особистих щоденниках імператор спокійно фіксував системні вбивства ворон і навіть кота, наче це була буденна справа, що суперечить образу «сигма самця».
- Підтримка чорносотенців: Миколай II підтримував чорносотенців – погромників, антисемітів, які цькували студентів та українофілів, і навіть носив значок їхньої організації, що символізує печерний шовінізм.
- Переслідування української культури: Імперська влада, за наказом царя, жорстоко придушувала спроби вшанування ювілеїв Тараса Шевченка, розганяючи київських студентів нагайками.
- Провал у Першій світовій війні: Мільйони людей були кинуті у м'ясорубку Першої світової війни, а його рішення командувати армією призвело до повного колапсу і зречення престолу, перетворивши його на «політичного банкрута».
Фінал правління Миколая II був відразливим, а не героїчним. У розпал революції навесні 1917 року він безвольно зрікся престолу, не лише за себе, а й за неповнолітнього сина. Це перетворило його на «громадянина Романова», якого згодом більшовики розстріляли не як святого, а як політичного в'язня.
Ріпин і Самокиш: Між імперським замовленням та українською душею
Особливої гіркоти цій інформаційній диверсії додає те, що російська пропаганда використовує портрети українського генія Іллі Ріпина, аби ілюструвати свої наративи про Миколая II. Ріпин, видатний художник із Чугуєва, тривалий час працював в імперії, робив кар'єру і залежав від імперських замовлень. Однак його особисте ставлення до царя та імперії було далеким від лояльності.
«Нічого немає гіршого, ніж писати портрет царя. Тут не знаєш, писати портрет чи дотримуватися етикету. Взяти його рукою за плече і поставити всю фігуру так, як їй потрібно бути, не можна. Вступати з ним у розмову також не можна, а весь час писати і мовчати нудно.» — Ілля Ріпин.
Ці слова, сказані Ріпиним Дмитру Яроницькому, розкривають його справжнє ставлення. Перший варіант портрета 1895 року вийшов занадто «людським», а не сакральним, що не сподобалось замовникам. У другому варіанті, де Миколай II стоїть у тронній залі Зимового палацу, його постать, за спостереженнями мистецтвознавців, справляла «явно комічне враження». Ріпин також намагався відмовитися від виготовлення копій портрета, що свідчить про його небажання бути причетним до легітимізації царя.
Так само і Микола Самокиш, інший визначний український художник, який робив кар'єру в імперії та оформлював коронаційні видання для Миколая II, зберігав свою українську ідентичність. У листі до Максима Лебедя у 1929 році Самокиш писав: «Давно ми з Сергієм Івановичем Васильківським бажали жити та працювати в місті Харкові... Якщо й траплялося робити нам не наше українське, то робилося для грошей, а душа наша була на Україні».
Обидва митці – Ріпин і Самокиш – були свідомими українцями, які мусили йти на компроміси задля кар’єри в імперії, але їхні серця та найкращі твори були присвячені саме Україні. Зводити серцевину діяльності Ріпина до портретів царя – це або наївність, або зручне шахрайство російської пропаганди.
Виклики сучасної інформаційної війни
TikTok-алгоритми не ставлять за мету довести, що Російська імперія була «доброю» – це занадто складно. Їхня стратегія полягає у тому, щоб вона здавалася привабливою, а образи, пов'язані з нею, запам'ятовувались, навіть будучи кумедними або підступними. Імперія в такому форматі не вимагає від глядача знань, навпаки – вона паразитує на їхній відсутності. Чим менше людина знає про ходинку, криваву неділю, погроми, заборони української культури, тим легше продати їй Миколая II не як «бородату катастрофу на троні», а як «сумного монарха», якого не зрозумів час, такого собі «сучасного сигма самця».
Цей приклад показує, наскільки підступно діє сучасна пропаганда, використовуючи новітні технології та молодіжні тренди для переписування історії та впливу на свідомість. Важливо пам'ятати, що за цими яскравими образами ховається кривава правда, а справжні генії, такі як Ріпин і Самокиш, попри імперські замовлення, залишалися українцями в душі та творчості.
Читайте також: «Чорнобай-2»: як система дистанційного мінування може стати «вундерваффе» для ЗСУ