Центральною фігурою цього тренду став Гжегож Браун, колишній кінорежисер і релігійний радикаліст, який на початку 2025 року, будучи практично невідомим, посів четверте місце на президентських виборах з 6,34% голосів, зібравши понад мільйон прихильників. Його радикальні висловлювання, включаючи закиди про «сатанинські» ханукальні свічки, заперечення існування газових камер в Аушвіці та зриви лекцій про Голокост, не тільки не зруйнували його кар'єру, але й перетворили його на символ протесту для значної частини польського суспільства.
Підйом маргінала: від символу до реальної сили
Браун, який зробив вогнегасник своїм символом після інциденту в парламенті, де він загасив ханукальні свічки, називаючи свято «сатанинським», продовжує свою діяльність, незважаючи на численні кримінальні справи та позбавлення недоторканності Європарламентом. Його партія, яка ще рік тому мала менше 1%, тепер стабільно здобуває 9-10% підтримки. Браун фактично став тіньовим гравцем, від якого залежить формування більшості в країні, перетворюючи себе з маргінала на ключову політичну фігуру.
Читайте також: Від фінансової біржі імперії до культурного центру: як Контрактові ярмарки сформували сучасний Київ
Його захисники бачать у ньому не злочинця, а мученика, який «осмілився захищатися від єврейської зверхності». Це формує паралельний наратив, що ставить під сумнів українську історичну пам'ять та критикує польську політику щодо національних питань.
Економічне диво та його зворотний бік
Феномен Брауна та інших радикалів пояснюється парадоксом польського економічного дива. Попри зростання ВВП та будівництво потужної армії, зростання вартості життя, особливо цін на житло, випереджає зростання зарплат. Більше половини молоді досі живе з батьками, відчуваючи, що економічний успіх країни оминає їх. Це створює ґрунт для пошуку винних, і радикали активно пропонують «рішення», часто спираючись на конспірологію та ксенофобію.
Виборцями ультраправих, зокрема, є молодь, яка активно користується соціальними мережами, як-от TikTok. Алгоритми платформ, як показало розслідування, можуть підсилювати націоналістичний контент, сприяючи поширенню радикальних ідей. Польський уряд також заявляє про масову дезінформацію, що поширюється за допомогою штучного інтелекту, зокрема з боку Росії, яка шукає тріщини в суспільстві.
Промосковські настрої та їх наслідки для України
Особливу тривогу викликають промосковські настрої серед деяких польських політиків, попри історичну антимосковську позицію країни. Гжегож Браун, наприклад, голосував проти підтримки України, писав листа Лаврову із закликом до примирення, називав атаку дронів на Польщу «постановкою» та включав до списку кандидатів обвинуваченого у шпигунстві на Росію. Ці дії, в поєднанні з ненавистю до США та ЄС, демонструють стратегію, де Росія стає «захисницею традиційних цінностей».
Ця тенденція має прямий вплив на Україну. Симпатії до українців серед польського населення знизилися з 94% на початку війни до 48% зараз. Хоча це може призвести до повернення українців додому або їх міграції в інші країни, це також означає меншу підтримку для України. Дослідження показують, що українські біженці суттєво сприяють зростанню польської економіки, тому їх відтік може бути невигідним для самої Польщі.
Історична політика пам'яті також залишається болючим питанням. Польські еліти перетворили Волинську трагедію на головний національний міф, що використовується як інструмент тиску на Україну. Це створює умови для маніпуляцій, які вигідні Росії. Крім того, деякі впливові постаті, як-от консервативний історик Анджей Навроцький (обраний президентом), висловлюються проти вступу України до ЄС та НАТО, поки не вирішене питання щодо жертв Волині. Це свідчить про те, що польський мейнстрім, а не лише радикальні сили, може займати жорстку позицію щодо України.
Ситуація ускладнюється тим, що Польща є ключовим транзитним пунктом для військової допомоги Україні. Якщо настрої в польському суспільстві та владі продовжать змінюватися, це може поставити під загрозу постачання зброї. Тому Україні вкрай важливо диверсифікувати ланцюжки постачання.
Читайте також: Ілля Рєпін: Українські вишиванки як символ національної ідентичності та мистецький маніфест