Хусити: Хто вони, чому стали проксі Ірану та чим загрожують світовій економіці

Ібрагім Муса, автор Telegram-каналу «Голос арабів», у своєму інтерв'ю пояснив, що хусити не є прямими проксі Ірану, а мають значну частку автономії. Рух «Ансар Аллах», як спочатку називалися хусити, зародився як суто єменський, що мав на меті захист від саудівського духовного впливу та протидію поширенню салафізму. Зейдити, до яких належать хусити, є поміркованою гілкою шиїзму, близькою до сунітів.

Становлення руху та його радикалізація

Витоки руху сягають 1980-х років, коли єменці, які брали участь у війні в Афганістані під керівництвом Усами бін Ладена, привезли з собою заряджену ідеологію. У 1990-х роках рух хуситів почав набирати обертів, воєнізуватися та радикалізуватися. Цьому сприяла бездіяльність влади, зокрема президента Алі Абдалли Салеха, який толерував внутрішні конфлікти, аби зберегти власне правління. Згодом, під впливом вторгнення в Ірак, хусити додали до своїх гасел «Смерть Америці» та «Смерть Ізраїлю».

Зближення з Іраном відбулося відносно нещодавно, переважно після «Арабської весни» та послаблення центральної влади в Ємені. Слабий президент Абдуррабо Мансур Хаді, призначений Салехом, не зміг консолідувати країну, що дозволило хуситам налагодити контакти з Іраном для протистояння саудівському впливу. Цей союз був радше «шлюбом за розрахунком», який зміцнився після втручання Саудівської Аравії у єменський конфлікт.

Географія, населення та племінна структура Ємену

Географічно Ємен розташований на південному заході Аравійського півострова. Переважна більшість населення (близько 60% на півночі) — це зейдити, тоді як на півдні проживають виключно суніти. Історично північ та південь країни розвивалися як окремі сутності, що сприяло дестабілізації після падіння авторитарного режиму Салеха.

Попри поширене уявлення про релігійний конфлікт між сунітами та шиїтами, ключовим фактором у Ємені є племінна структура. Президент Салех успішно утримував владу, підкуповуючи племена. Хусити, об'єднавшись із ним, отримали підтримку Ради єменських племен, що забезпечило їм контроль над значною частиною регулярної армії та озброєння, включно з балістичними ракетами.

Військове втручання Саудівської Аравії та його наслідки

Саудівська Аравія, вважаючи нового президента Хаді своїм ставлеником, розпочала військову інтервенцію, сподіваючись на швидку перемогу за рахунок авіації та технологічної переваги. Однак вони зіткнулися з найвоєннішим населенням Аравійського півострова та складним гірським рельєфом. Єменська армія, значною мірою перейшла на бік хуситів, мала потужне озброєння. Крім того, хусити успішно атакували нафтові родовища Саудівської Аравії дронами, що змусило Ер-Ріяд піти на перемир'я.

Саудити недооцінили племінний фактор, сподіваючись на підтримку сунітського населення, яке, однак, більше переймалося внутрішніми племінними інтересами. Південні сепаратисти, підтримувані ОАЕ, фактично капітулювали після тиску США, що прагнули єдиного уряду, підконтрольного Саудівській Аравії. Наразі урядові сили, формально контролюючи території поза зоною хуситів, являють собою «клаптикову ковдру» з різних племінних формувань, що не мають єдності.

Вихід із глухого кута: ізоляція Ірану

Єдиним реалістичним шляхом до врегулювання конфлікту, на думку експертів, є ізоляція хуситів від Ірану, позбавлення їх ракетного потенціалу. Повномасштабна наземна операція проти хуситів, як це було в Афганістані чи Іраку, вважається надто витратною, ризикованою та з невизначеними наслідками. Зважаючи на багатовікову військову культуру Ємену та нездатність потужних держав, як Туреччина чи Британія, підкорити його, навіть американська армія навряд чи досягла б успіху без значних втрат.

Таким чином, для приборкання хуситів необхідно обрізати їхні зв'язки з Тегераном, що може бути досягнуто шляхом зміни режиму в Ірані. Без цього хусити, попри їхнє «місцеве» походження, залишатимуться значною силою, здатною проектувати вплив за межі Ємену. Історія показує, що будь-які спроби силового підкорення цього регіону, яке називають «кладовищем імперій», приречені на провал.