Андрій Куликов зазначив, що журналістська етика та професіоналізм продовжують існувати, але їхня реалізація залежить від відповідальності самих журналістів. Він також підкреслив, що попри виклики, українські медіа демонструють широкий діапазон думок, навіть у складні часи війни, що свідчить про наявність свободи слова.
Заява журналістів як маніфест
На думку журналіста, нещодавня заява групи незалежних критично налаштованих журналістів до президента Зеленського, з питаннями про його минуле та ставлення до розслідувань, була необхідним кроком. Куликов порівняв цю дію з діяльністю руху «Стоп цензурі» та компанії «Краще не брехати», наголошуючи, що такі форми висловлення позиції не є новими. Він вважає, що ця заява, хоч і може не мати прямого ефекту на тих, до кого вона скерована, слугує важливим маніфестом, який фіксує позицію медіа спільноти.
Куликов прокоментував, що хоча частина запитань могла бути однаковою, це свідчить про їхню актуальність для журналістів. Водночас, він скептично ставиться до очікування прямої відповіді від влади, яка, на його думку, часто ігнорує подібні звернення. Як приклад ефективності мовчання у відповідь на запитання, журналіст навів випадок з BBC, коли видання транслювало 26 невизнаних президентом Малаві запитань, що справило значний ефект.
Трансформація Зеленського: від «Вови» до «Володимира»
Андрій Куликов поділився своїми спостереженнями щодо трансформації Володимира Зеленського. Він згадав зустріч із ним у квітні 2022 року, коли відчув, що президент перестав бути «Вовою» і почав усвідомлювати свою роль «Володимира Олександровича», зосереджуючись на державі, а не лише на особистих інтересах. Однак, за його словами, згодом стався «відкат», і президент вже не демонстрував того ж рівня усвідомлення своєї місії.
Журналіст припустив, що на цю трансформацію могловплинути оточення президента, хоча й зазначив, що не можна звалювати всю відповідальність лише на нього. Він також навів паралелі з трансформацією Віктора Януковича, яка, на його думку, мала позитивну динаміку до певного моменту, доки не були замінені його радники. Куликов вважає, що Зеленський, як і колишній телеменеджер Олександр Ткаченко, є людиною, яка вміє ставити цілі та досягати їх, але це може супроводжуватися готовністю жертвувати інтересами інших заради спільної мети.
Довіра, вибори та криза державного управління
Відновлення довіри між суспільством та владою, на думку Куликова, можливе, але потребує самопожертви з боку тих, хто хоче її повернути. Він навів приклад Леоніда Кравчука, який, перебуваючи на вершині влади, добровільно пішов на президентські вибори, програвши їх, що свідчить про його готовність діяти відповідно до волі суспільства. Однак, в умовах воєнного стану, коли вибори заборонені, залишається питання добровільної відставки як варіанту.
Дискусія про кризу державного управління та можливі вибори, що активно лунає в медіа, наразі не призводить до чітких рішень. Куликов зазначає, що суспільство здатне знаходити рішення більшості проблем, але це вимагає чесності та прозорості. Він наголошує, що обман чи приховування правди, як це було в радянські часи або під час певних військових кампаній, підриває довіру та віру в майбутнє.
Щодо протестів, журналіст вважає, що вони є свідченням того, що суспільство цінує атрибути демократії. Водночас, він застерігає від маніпулятивного використання таких акцій. Призначення Олександра Сирського на посаду Головнокомандувача ЗСУ, яке сталося під тиском громадськості, Куликов розглядає як частковий крок до поділу влади та відповідальності, але водночас вбачає ризик перекладання відповідальності на суспільство у разі невдач.