Ірак: 20 років після падіння Саддама – шлях до хаосу та підсилення Ірану

Ібрагім Муса, експерт з арабського світу, пояснює, що ключовими помилками американської адміністрації стали політика «дебаасифікації» та розпуск силових структур Іраку. «Дебаасифікація» призвела до масового вигнання з роботи сотень тисяч чоловіків, які раніше належали до партії БААС, часто з кар'єрних міркувань, а не через ідеологічну відданість Саддаму Хусейну. Це, разом із розпуском армії та спецслужб, занурило країну в хаос, мародерство та анархію. Запроваджена пізніше політична система, що нагадувала ліванську модель з розподілом влади за конфесійною ознакою (президент – курд, прем'єр-міністр – шиїт, спікер – суніт), створила сприятливе ґрунті для зовнішнього впливу, зокрема Ірану.

Наслідки американського вторгнення

Ключовим наслідком вторгнення США в Ірак стало значне посилення впливу Ірану в регіоні. Експерти зазначають, що батько Джорджа Буша-молодшого, Джордж Буш-старший, навмисно не просувався до Багдада після операції «Буря в пустелі», щоб зберегти Ірак Саддама як противагу Ірану. Натомість, його син, вторгнувшись в Ірак, фактично усунув цей баланс. Наявність великої шиїтської більшості в Іраку, яка стала домінуючою силою завдяки новій політичній системі, значно полегшила Ірану розширення свого впливу.

Крім того, розпуск колишніх державних структур призвів до того, що багато кваліфікованих кадрів, які втратили роботу, згодом опинилися у лавах екстремістських угруповань, таких як ІДІЛ. Це, на думку експерта, створило «готові кадри» для ефективного державного управління в рамках терористичних структур, що значно посилило їхню спроможність.

Сучасний стан та безпекові виклики

Ірак наразі перебуває у стані політичної нестабільності, корупції та релігійного розколу. Особливо складна ситуація з безробіттям серед молоді, що робить їх вразливими до вербування радикальними організаціями, як сунітськими, так і шиїтськими (проіранськими). Армія Іраку є контрактною, і багато військових йдуть до неї суто заради заробітку, особливо з віддалених регіонів. На півночі країни Іракський Курдистан залишається найбільш стабільним та процвітаючим регіоном, який фактично виграв від американського вторгнення, ставши своєрідною «вітриною» демократії в країні. Однак навіть там існують внутрішні конфлікти, зокрема, через розділення курдських збройних сил Пешмерга на частини, лояльні до різних політичних партій, одна з яких пов'язана з Іраном.

Ситуація з угрупованнями «Сили народної мобілізації» (PMF) залишається тривожною. Ці формування, формально афілійовані з Міністерством оборони Іраку, фактично є коаліцією проіранських угруповань, які налічують близько 120 000 осіб. Ці сили мають власні промислові об'єкти, школи, мечеті, представників у парламенті та активно використовують іракську банківську систему для обходу санкцій проти Ірану. США намагаються тиснути на ці формування, вимагаючи їхнього роззброєння та інтеграції в офіційні іракські війська, особливо з огляду на виведення американських військ. Однак, з огляду на відсутність сильного центрального уряду та підтримку з боку Ірану, добровільне роззброєння видається малоймовірним, що може призвести до подальшого військового тиску.

Перспективи розвитку та історичний контекст

Аналіз історичного контексту свідчить, що політика в Іраку, як до, так і після Саддама Хусейна, часто супроводжувалася насильством. Навіть Саддам прийшов до влади мирно, а скинутого президента не вбили, а забезпечили йому пенсію. Однак, загальний менталітет та історичні традиції країни, за словами експерта, передбачають жорсткість, що робить «політику без крові» майже неможливою. Наявність ностальгії за часами Саддама Хусейна серед частини населення (за опитуваннями, до 54% ностальгують за порядком, 37% ставляться до нього позитивно) свідчить про запит на сильну державу та суверенітет, а не обов'язково на самого диктатора. Проте, запит на сильних лідерів, а не на міцні державні інститути, загрожує майбутній стабільності та розвитку країни. Демократія, хоч і є «найгіршою формою правління, але кращої людство не вигадало», потребує сильних інститутів, які б забезпечували стабільність незалежно від персоналій. Без корінного переламу системи та зміни політики, яка розділяє людей за релігійною ознакою, Ірак, ймовірно, залишиться слабкою державою.

Крушення режиму в Ірані, на думку експерта, мало б позитивний ефект для Іраку, оскільки це позбавило б проіранські формування їхнього головного патрона, змусивши їх до інтеграції в офіційні іракські війська та припинення суб'єктності. Це могло б призвести до встановлення монополії на насильство в державі та усунення зовнішнього гравця, який експлуатує внутрішню неєдність Іраку. Однак, навіть за такого сценарію, без глибокої системної реформи, Ірак, ймовірно, залишиться слабкою державою.